До мене стрімко підійшов Микита й відвів мене собі за спину. Батько лиш усміхнувся цьому жесту й володарською ходою спустився до останньої сходинки.
— Я вже й не сподівався, що моя дочка згадає про хороші манери, — знущально промовив батько.
По шкірі пробіглися мурашки, і я опустила голову. Навіть за спиною Микити влада батька мала на мене вплив.
— Ми прийшли за речами, — коротко сказав Микита.
— Не думаю, що в моєї доньки знайдеться стільки речей, аби приходити за ними такою великою компанією, — глузливо обвів очима нас.
Микита не відповідав на ці слова батька, а лише продовжував пропалювати його злим поглядом. Батько роз’єднав зоровий контакт і направив його на мене. У вухах зашуміло, та я змогла розрізнити наступні слова.
— Доню, чому ж не привітаєш батька належним чином? Yoksa nasıl saygı gösterileceğini hatırlamıyor musunuz (перекл. тур.: «Чи ти не пам’ятаєш, як це —проявляти повагу?»)
Я зробила крок від Микити, і він міцно стиснув мою руку. Я не хотіла відходити від нього й наближатися до батька, але це б погіршило ситуацію. Він побачив у моїх очах благання й мовчки відпустив. Зробивши крок до батька, я намагалася йти впевнено, але не зухвало.
Підійшовши ближче, я простягнула руку й нахилилася, аби доторкнутися губами до зовнішньої сторони долоні й відразу прикласти її до лоба. Тяжка рука батька тягарем опустилася на моє плече. Він мене поплескав, і я випрямилася, батько на мить міцніше стиснув моє плече, від чого я ледь не заскреготала зубами. Я закусила щоку, аби не видати зайвий звук.
— Yerinizi unutmayın (перекл. тур.: «Не забувай своє місце»), — прошипів він, не міняючись в обличчі, але його очі палали гнівом. — Annenizi de unutmayın (перекл. тур.: «Про матір теж не забувай»), — у цих словах відчувався подвійний сенс.
Я зробила крок у бік матері, і на її обличчі було виражене незадоволення. Вона неохоче дала мені руку, і я зробила те саме, чітко бачила, як її рука розпухла. Горло стиснулося, і я подивилася їй в очі. Я ніби бачила, як вона мені говорить йти звідси. Аллах…
Невже не тільки я піддавалася насиллю від батька? Але я ніколи не бачила синців на тілі матері. Як і моїх теж ніхто не бачив, крім неї та Джана. Вона обірвала контакт.
На ватних ногах я зробила крок назад і опинилася притиснутою до грудей Микити. Він весь цей час був так близько до мене? Батько, примружившись, спостерігав, як я була неприпустимо близько до чоловіка.
Я намагалася відсторонитися, але Микита обірвав мої наміри, обхопивши рукою мою талію.
— Ну що ж, якщо ви усі тут, то разом поснідаємо, — це не було запрошенням, це був наказ. Я м’язами спини відчула, що Микиті ця ідея не сподобалася.
— Ми прийшли тільки за речами й документами Мелісси.
— Ви їх отримаєте, але тільки після того, як поїсте. Не ввічливо відпустити гостей, а тим паче рідню голодними.
Ми відчули, як попали в халепу, в яку самі прийшли. Микита переглянувся з братами.
— Гаразд.
— Чудово, я думаю, нам усім потрібно познайомитися ближче, ми ж вже рідня. Feraye! — батько крикнув, і вмить підбігла одна з покоївок, яку я бачу вперше. Батько найняв персонал?
— Oğullarıma kahvaltı için aşağı gelmelerini söyle (перекл. тур.: «Скажи моїм синам, щоб вони спустилися на сніданок»), — грубо велів їй.
Дівчина кивнула й побігла. Я була спантеличена тим, що батько найняв персонал.
Будинком завжди займалися я й мати, та ще двоє жінок, що були дружинами охоронців. Брати поки не мали дружин, тому роботи було багато, але напевно дещо змінилося, коли я покинула дім.
Микита, тримаючи мене за талію, змусив зрушити з місця. Він буквально волік мене. Збоку мене з’явилася Катерина, вона вже не здавалася такою збудженою. Її трохи нахмурені брови показували все її ставлення до цього місця. Ферає та Азізе, дружина одного з людей батька, швидко сервірували стіл для великої кількості осіб.
— Daha hızlı (перекл. тур.: «Швидше»), — гаркнув батько, і жінки прискорилися.
Микита нахмурився ще дужче, а Катерина, здається, вперше побачила таке ставлення до жінок. Максим, поки ми були в будинку, не проронив ні слова, можливо, бере приклад із молодшого брата.
Батько махнув нам рукою на ліву сторону столу. Ми сіли так, що я опинилася посередині між Катериною і Микитою, а біля них Артур і Максим, який насмілився сісти найближче до батька.
Батько всміхнувся цьому й власницьки сів в голові столу. Здається, він слідкував за кожним присутнім, навіть Катерина привернула його увагу, через що вона, здається, втиснулася в спинку стільця.
Я доторкнулася до її руки, від чого вона сіпнулася, але попри це бадьоро посміхнулася мені.
— Це по-справжньому турецький сніданок! — прошепотіла мені, на що я ліниво посміхнулася. У неї перший, а у мене, сподіваюся, останній.
До кімнати зайшла мати, а через пару хвилин і брати. Ахмет і Мустафа, переговорюючись, підійшли до батька й привіталися. Джан зупинився в проході й дивися на мене, як на божевільну. Я йому посміхнулася, а він лише похитав головою і більше не дивився в мій бік, підійшовши до батька.