Розділ 16

Коли ми виїжджали з паркінгу, за нами слідом виїхала інша машина. Микита настояв на тому, щоб брати із сестрою їхали окремо. Мені здалося, що Микита не хоче витрачати сили на сперечання з кимось із них перед очікуваною зустріччю.

Я ніяк не могла припинити перебирати край кофти. Думки про те, що в ній мене побачить батько, лякали. Серце сильно стискалося, живіт скрутило, а нудота здавалася близькою як ніколи. Стороннє торкання змусило мене здригнутися, але я одразу ж розслабилася.

— Не переживай, — Микита стиснув мою долоню.

— Я не переживаю, все гаразд, — вичавила із себе посмішку. Може, все-таки попросити його зупинитися на обочині чи заправці?

— Ти зблідніла, а зараз набираєш зеленуватий відтінок.

Моя посмішка зникла.

— Я напевно з’їла щось не те.

— Ми їли одне й те саме, — Микита нахмурився. — І ще раз поїсти ти не встигла.

— Ні, я з’їла ще йогурту перед млинцями, — сказала я, на що він скептично поглянув.

Це була наполовину правда. Я з’їла той йогурт, але погано мені точно не через нього

Микита нахмурився, але більше не вимагав від мене відповідей. Несподівано ми зупинилися біля заправки. Я спантеличено подивилася на нього. Машина позаду нас просигналила, але також зупинилася.

— Сходи до туалету, а я куплю воду, — відстібнув пасок.

Я подивилася на нього великими очима.

— Ні, не варто. Зі мною все гаразд...

Микита строго глянув на мене. Захотілося опустити голову, що я і зробила, вийшовши із салону.

— Гей, брате, чого зупинилися?

— Меліссі погано, дайте нам десять хвилин.

— Погано?! — Катерина вибігла з машини й наблизилася до мене.

Попри мої протести, вони разом провели мене до туалету. Щоправда, якби не Катерина, Микита міг би зайти всередину. Але, на моє щастя, він не такий божевільний.

Сполоснувши обличчя холодною водою, я також приклала холодні руки до шиї та нижче ключиць. Ноги підігнулися, і я міцно схопилася за раковину. У вухах зашуміло. Я потрясла головою і ще раз сполоснула обличчя. Катерина мені щось говорила й тримала волосся, аби я його не намочила.

Почувся стукіт, на який ми не відразу відреагували. А коли Катерина вже хотіла, то було пізно. Я помилилася. Микита виявився божевільним. Він стурбовано оглянув мене, і щось в його погляді показало, що він не радий тому, що побачив.

Він швидко підійшов і, забравши мене від сестри, схопив за плечі.

— Це жіночий туалет, — пробурмотіла.

— До біса. Меліссо, ти маєш дуже поганий вигляд… дівчинко, — він набрав у долоню води та омив моє обличчя. — Ми їдемо в лікарню.

Він був таким серйозним, що на мить я аж протверезіла.

— Ні, все нормально. Мені просто потрібна хвилинка... і вода, — затараторила.

Микита одразу відкрив мені пляшку води й, не відпускаючи її, поїв мене.

Поки я пила, він ніби сказав сестрі, що сам про все попіклується, після чого вона вийшла.

— Ти як? — запитав він, коли я припинила пити.

— Краще, — мені дійсно легшало. Чи то від води, чи від його присутності. І піклування...

Він помітно розслабився, але не настільки, щоб відпустити мене. А я й не хотіла, щоб він мене відпускав.

— Нам потрібно їхати.

— Ми поїдемо тоді, коли тобі стане ще краще, — твердо сказав він, показуючи, що не приймає ніяких «але».

Я понуро кивнула й дозволила повільними кроками відвести себе до машини. Посадивши мене на сидіння, він не закрив двері, а лишив їх ледве відкритими. Сам, крикнувши щось хлопцям, сів і ввімкнув кондиціонер.

— Коли буде холодно, скажи, — сказав він.

Я кивнула. Відкинувши голову на спинку сидіння, я заплющила очі. Було чутно лише шум кондиціонера й проїжджаючих повз нас машин. Я відчувала на собі погляд Микити. Хотілося теж подивитися на нього, і мене лякало це бажання. І одночасно нервувало якусь грішну частину мене. Я не знала, що зі мною відбувається, а запитати було нікого. Хоча, може, і було, але також мені було дуже соромно.

Я здригнулася, коли відчула холодну долоню на своєму лобі, щоках і шиї. Я не рухалася, здавалося, що навіть серце припинило ритм і знову з більшою силою закалатало.

Він не забрав долоню. Навпаки, він перемістив її мені на потилицю й спустив вниз по шиї. І почав... О-о-о, Аллах! Він почав лагідними рухами масажувати. По шкірі пройшлися мурашки. Тіло кинуло в жар, і нудота відійшла на другий план. Я ще більше відкинула голову назад, стараючись не замурчати.

— Краще? — низько прошепотів він.

Подавивши стогін, я кивнула. Він продовжував рухи, а я не могла зупинити це. Не змогла...

Його рука опустилася нижче під тканину й почала розминати плечі. Коли його пальці наткнулися на бретельку білизни, все завмерло. Він припинив рухи, а я припинила дихати. Мої щоки почервоніли, і я, відкривши очі, нахилилася вперед, віддаляючись від його руки. Від нього. Від цього відчуття.