Розділ 6

Я дивилася на батька Микити, його погляд був таким суворим, що захотілося сховатися. Микита помітив мій страх та поклав свою руку на мою. Валерія швидко піднялася й підбігла до чоловіка, вона поклала свою руку на його біцепс.

— Коханий, ти де був так довго? Все гаразд? — запитала Валерія.

Чоловік перевів свій погляд на неї, його очі потеплішали, і він погладив її по щоці, кивнувши.

— Не переймайся, кохана.

Проте, коли його погляд повернувся до нас, теплота зникла, і на його обличчі з’явилася суворість і навіть гнів. Його очі опустилися до наших сплетених рук, і він нахмурився.

Микита вирішив встати, і я піднялася слідом. Здавалося, він хотів вирівнятися та кинути батьку виклик. Я відчувала сором і бажання втрутитися, аби він почав просити вибачення. Але ця сміливість була лише в моїх думках. Я б не посміла встати проти чоловіка. Коли чоловіки говорять, жінка мовчить. Жінка повна знати своє місце.

— Я велів приготувати стіл. Тож всіх чекаю в їдальні, — поцілувавши дружину в маківку, він вийшов із кімнати.

Я ледь чутно видихнула. Макс піднявся, за ним і Катерина.

— Тобто? І це все? Я думав, що зараз буде цілий ураган, а пройшовся тільки вітерець.

— Чув про затишшя перед бурею? Ось зараз саме такий випадок, — висловила Катерина, склавши руки.

— Ага… — він задумався й подивився на неї з вигнутою бровою. — А ти чого така спокійна? Ми взагалі теж їм допомагали, тому ми теж відхватимо.

— Батько ніколи на мене не свариться. І взагалі, я просто скажу, що я нічого не знала, а ти мене втягнув у це, — вона усміхнулася й поплескала його по плечу.

Обличчя Макса перекосило, і він зробив крок до сестри.

— Ах ти ж…

— Катерино, Максиме! — крикнула Валерія.

Вони відразу перестали сперечатися, пропалюючи одне одного косими поглядами, і вийшли з кімнати.

Петрович почав підійматися, і молодий хлопець допоміг йому.

— Артуре, піди до сестричок. І скажи Наталі, аби вони повечеряли в себе, — сказала Валерія сину.

Він кивнув і побіг виконувати прохання. То є ще діти в цій сім’ї? У Микити, виявляється, велика сім’я. Теодорівна піднялася з допомогою тростини й з гордо піднятою головою мовчки вийшла. Валерія підійшла до батька й, взявши його під руку, сказала нам не затримуватися й вийшла з кімнати. Ми залишилися одні.

— Ти як? — Микита стурбовано подивився на мене. Я підняла голову й кивнула. — У мене велика родина, і всі вони мають свої особливості в спілкуванні.

Я помітила.

— Все гаразд. Я звикла до великих родин.

— Ну тоді добре, — він взяв мене за плечі й тепер нахилився до мене. Моє серце завмерло. — Найважче буде з батьком. Він нормальний мужик, але в таких ситуаціях він… важкий.

Микита уважно дивився на мене. Він все ще був дуже близько. Я кивнула й зробила крок назад, йому залишилося тільки відпустити мої плечі.

— Я розумію, — дивлячись на підлогу, я ще раз кивнула. — Я повинна створити хороше враження...

— Ти нічого не повинна, — перебив мене твердим голосом, я різко підняла погляд. — Я це тобі сказав не для того, щоб ти як овечка схилила голову, а для того, щоб ти не слухала його, якщо він почне щось говорити. Вся відповідальність на мені, — він замовк і зробив крок. — Розумієш, Меліссо?

Я широко розплющила очі, дивлячись на нього. Як я могла це розуміти? У його словах було мало логіки. Проте під цим твердим і стурбованим виразом обличчя я кивнула.

— Так.

— Добре, а тепер пішли, — взявши своєю великою долонею мою, він повів мене.

Ми зайшли до великого приміщення з великим столом. Усі були присутні, крім Артура. Під багаточисельними поглядами ми пройшли до вільних місць. Я старалася зайвий раз не підіймати погляд і дивитися тільки собі в тарілку.

До кімнати зайшов Артур.

— Я все зробив, як ти сказала. Вони повечеряють в кімнаті, — сівши, прозвітувався він матері.

Валерія кивнула й повернулася до чоловіка.

— Я подумала, що їм сьогодні краще побути в себе, — її тон був м’яким, чоловік подивився на неї та кивнув.

— Ти все зробила правильно, — він поклав свою руку на неї.

Як такий суворий чоловік може бути таким ніжним?

Нам почали поспіхом заносити гарячі страви та закуски.

Микита кивнув мені на страву, натякаючи, аби я поїла. Мені зовсім не хотілося їсти, але я зробила це. Маленькими шматочками я пхала в себе їжу, непомітно спостерігаючи за присутніми.

Голова сім’ї з твердим обличчям жував їжу, а його мати гордо намащувала на хліб джем. Петрович гучно жував, абсолютно не звертаючи уваги на роздратований погляд Теодорівни. Валерія ж, як і всі, поводилась тихо, але це не було викликано боязкістю. В її погляді не було сліду страху, вона просто давала чоловікові час заспокоїтись.

Чоловік закінчив приймання їжі й зі шумом відклав кухонний набір. Всі застигли та припинили їсти, окрім Петровича і Теодорівни. Він ще довго гучно жував, цікавлячись реакцією зятя. Тим часом жінка елегантно відкусила шматочок хлібця. Старенька не переймалася тим, що комусь за цим столом сьогодні можуть знести голову з плечей.