Кінець розповіді про Олену

         У   той  вечір  Я  багато  чого  зрозуміла.  

Я збагнула,   нарешті,  що  залишилася   живою лише   по  великій  милості   Божій,  що насправді в   Його  очах    я  ----  грішниця,  як  і  всі люди,   але  він   так   полюбив   мене,  що   колись  віддав  на  страту   Свого   Сина,   Ісуса,  аби  я  могла  жити. 

           Мені    пригадалося,  що   тоді  в  пологовому будинку   померла   19 річна  дівчина,   а  мене     Бог  залишив  на  світі.... 

        Все  частіше  я  почала  розмірковувати   про сенс  свого   життя,  про   духовні  істини,   ми   з      чоловіком   почали  разом   відвідувати   курси для   вивчення   Біблії.   І  от  я  дізнаюся,  що   Бог усім   велить  покаятися  не  тільки   у  своїх   гріхах  і  провинах,   а   й   у   невір'ї.   Та  я  тривалий   час  не могла  це  усвідомити   й  щиро прийняти.

             Ми   вже   відвідували   церкву,   і   я   із заздрістю   дивилася   на  тих,   хто   схиляв   свої коліна,   просячи   прощення   в   Бога,   а   сама   не   могла  цього   зробити.  

         І    от   на   свято   Вознесіння,   коли   в   церкві   було   багато   людей,  я   відчула,   що   далі   не  можу   жити   без   Бога.                      Василь       відчував   те саме,    і   ми    вдвох   попросили   в   Господа спасіння   нашим   душа.   З   нами   молилася   вся    церква,   і    я    не відчувала   ніякого    сорому  чи  ніяковості.  Навпаки,  мені   здалося,   що    ми   потрапили туди,   де  на   нас  давно  чекали   й   безмежно  раді.

             Після  20 років   роботи  на  сцені,   яка колись   так   її   вабила,    солістка    Черкаського народного    хору   Олена  Ільченко   без    жалю  розпрощалася   з   нею,   щоб  служити   БОГОВІ.