Олениній доньці Олечці було вже півтора місяця, коли мама, нарешті, вийшла з лікарні. Та виснажена жінка не мала сили ні взяти дитину на руки, ні переносити чи погоджувати. Чоловік був. справжньою опорою в тяжкі часи. Сам доглядав дитину, прав пелюшки, ще й заробляв на сім'ю. Олена з вдячністю згадує, як її землячка Ольга Павловська запропонувала свою підтримку й 5 місяців щодня приходила до них купати немовля, допомагала в хатній роботі.
--- " Я таки пішла в церкву, поставила свічку, але серцем своїм так і не усвідомила милості Божої, не подякувала Йому за врятоване життя. Мені думалося, що так і мало бути. Адже я така хороша й правильна, талановита й вродлива, Бог інакше й не міг вчинити з такою чудовою жінкою."
Вийшовши з декретної відпустки на роботу, Олена з подивом дізналася, що молода співачка Галя Дяченко, чиє природнє біляве кучеряве волосся викликало заздрість жіночої частини хору, раптом стала вірити в Бога і, більше того, "пішла в штунди".
" Коли мені донесли ці чутки, я подумала:
"Все, пропала дівчина" , ---- бо на той час мені уявлялося, що "штунди, як скрізь називали християн з новозавітних церков, "приносять дітей у жертву". Принаймі так мені казали. Потім я дізналася, що Галинин чоловік Віталій також пішов до баптистів, і мені стало цікаво, чого їм не вистачає в житті, таким молодим, здоровим, талановитим? Я почала спостерігати за ними. Вони були не схожі на тих, якими я знала їх раніше, і взагалі вирізнялися серед інших.
На Різдвяні свята всі рвалися підробити на колядках, щедрівках, посипаннях, випити, погуляти, а вони --- ні. Бачу, для них
Різдво --- це дійсно щось святе. Якось у нас із Галею зав'язалася розмова, й вона запросила нас із чоловіком до себе в гості. Мені було дуже цікаво, бо почула дещо дивне, загадкове й привабливі, але довго не наважувалася прийняти запрошення, соромилася йти до "штундів" ( раптом хтось дізнається). Але, зрештою, ми з чоловіком таки переступили поріг їхньої оселі. Пам'ятаю, як переповнилися радісним подивом і вдячністю Галині очі, коли ми стали на порзі квартири Дяченків.
--- " Це ви! Як добре, що ви прийшли."
Щира приязність, гостинність, мир і спокій, доброта й любов панували тут. Ми проговорили до півночі, й іти від них не хотілося.