Продовження

       Вона не  зрозуміла,  чому одного разу почула під  вікнами палати  відчайдушній крик чоловіка:

     --- " Оленко,  Я  з тобою!" 

Адже того дня  Василь у розпачі прийшов  до лікаря й відверто запитав:

     --- " Кому й скільки треба дати грошей,  щоб врятувати  мою дружину?"

     Але лікар так само відверто серйозно, по чоловічому відповів:

    --- " Вам нічого не потрібно робити.  Вам треба готуватися до похорону..."

      За гінекологічними параметрами, в Олени  було все  в нормі,  але  сепсис продовжував  спалювати температурою,  виснажував  лихоманкою  й  болем.  Вона танула на очах.  До  порятунку талановитої співачки підключили  всі впливові люди в  мистецтві  Черкас. Олену  перевезли до міської лікарні #3,  щоб  зробити операцію.  Але після попереднього обстеження, ознайомлення з  історією хвороби,  медики сказали:

    --- " Везіть її назад,  нам  зайвий труп на рахунку лікарні не  потрібен".

Жінку знову відправили в пологовий будинок.  Обласна  лікарня також  відмовилася  прийняти безнадійну  хвору.  Тоді  відомий  у  місті  лікар  гінеколог,  котрий врятував  життя  і  здоров'я не одній  породіллі, рішуче заявив:

    --- " Я  тебе  не  віддам  смерті." 

 На  свій  страх і  ризик вирішив  сам  зробити операцію.  Кульковою   ручкою  просто  на  шкірі хворої  відзначив  найбільш  болючі  місця. Анестезію  зробили  дуже  слабку,  лише  для  того, щоб  хвора  лежала  нерухомо,  адже це  була вже четверта  операція,  серце  могло  не витримати. 

       Коли  її  різали,  вона  відчувала  все,  що з нею роблять,  чула  все,  про що говорять  лікарі. І щоб не збожеволіти  від  страшного  болю,  долаючи пута  наркозу,  намагалася  хитати  головою і стогнати, аби  дати  знати  лікарям, що  їй  дуже боляче.  Як  з'ясувалося,  абсцес  дійшов  до печінки,  гній  зібрався  біля  жовчного  міхура.

        Отямившись  після  операції,  вона   відчула незвичайне  тепло  в  усьому  тілі,  бо  після попередніх  її  трусило  від  внутрішнього  холоду. Коли  Олену  везли  до  її  окремої  інфекційної палати,  вона  почула  десь  поблизу   здивований шепіт: 

    --- " Ви подивіться  --- жива!"

 Опинившись   у  своїй  палаті,  вона з  жахом побачила,  що  її  постелі  вже  немає,  матрац згорнуто,  приміщення продезинфіковано  хлораміном.  Тобто,  ніхто  не  сподівався, що вона  сюди  повернеться  живою...

     --- " Я  тоді  не  зовсім  усвідомлювала,  що  однією  ногою  була  в  могилі,  і  лікарі  буквально  вирвали  мене  з  того  світу  ціною  мого  болю. Тому,  побачивши  анестезіолога,  відразу висловила  свої  претензії  щодо  малої  дози наркозу.  Я  йому  переповіла  слово  в  слово,  що говорили  медики  під  час  операції.   Та анестезіолог сказав мені:

      --- " Коли  випишешся  з  лікарні,  йди не додому,  а  в  церкву,  подякуй   БОГОВІ,   що  залишилася  жити".