Книга 2

Білий двоповерховий будиночок було видно ще зі станції. Від неї і ходи до будівлі – кілька хвилин пішохідною доріжкою. Всього-на-всього треба обійти паркувальний майданчик. Берадзе підійшов до дверей будівлі і відчинив їх. Зробивши перший крок, він тут же був поглинений магією знань.  

Це була школа шведської мови для іноземців. Тут навчалися дорослі люди з різних куточків світу. Берадзе теж навчався тут декілька років тому. Він добре пам’ятав, як шведська мова спершу здавалася йому «скандинавською китайською», але вже через рік він добре розумів її, а через пів року вільно розмовляв.  

Будівля була маленькою. На двох поверхах містилися лише три авдиторії. Маленька кухня і перша авдиторія – внизу. Дві инших авдиторії та кабінет учителів – на другому поверсі. Учнів усього осіб сорок п’ять і шість учителів. Всі знали один одного й почувалися комфортно. Атмосфера тут була родинна, хоча, як у будь-якій родині, бували конфлікти, що неминуче, враховуючи різницю в менталітетах учнів.

– Берадзе, друже мій! Скільки літ, скільки зим! – почув Ельсінор знайомий голос, який прозвучав із першої авдиторії. Приходень упізнав того, хто говорив. Це був Крістіан, його колишній учитель.

Чоловік середніх літ підійшов до психолога та обняв його.

– Уже й не думав, що побачу тебе знову. Ти начебто не планував залишатися у Швеції. Зразу після іспиту повернувся в Україну, – і традиційно запитав:

– Каву?

– Можна й каву, – кивнув Берадзе, – ти знову щось готуєш? – запитав він, вчувши запах із кухні. – Яку страву сьогодні?

– То ти все ще пам’ятаєш це! – втішився Крістіан.

Учитель любив готувати. Він запровадив регулярну практику щоп’ятниці готувати страву якоїсь кухні світу. Причому залучав до цього то одного, то иншого студента. Саме тут Берадзе спробував найсмачнішу в його житті курку «Пананг Тай». Тоді її приготував студент, якого звали М’ю. Він приїхал із Таїланду, де раніше жив у місті Лампанг.

Страву він приготував так, як було прийнято в його родині. Без якої-небудь адаптації до стриманих скандинавских смаків. Берадзе досі пам’ятав палітру спецій на язиці і чудовий, розкішний запах цієї страви.

– Нині у нас суп із нуту, – анонсував Крістіан. – Його не складно варити. Просто займає час, щоб нут зварився як належить, – він показав пальцем на яскраво-жовтий густий відвар. – Дивися, спершу рвеш на великі шматки лаваш, кладеш у тарілку, – почав демонстрацію учитель, – туди ж шматочки сирої цибулі, заливаєш нутовою юшкою і щедро присипаєш кумином (молотим кмином). Спробуєш? – запропонував він своєму колишньому учневі.

– Ні-ні, кави достатньо, – відмовився Ельсінор.

– Гаразд, – чоловік поставив тарілку на стіл. – То що ж тебе сюди привело?

– Мені потрібен результат мого іспиту, – відповів Берадзе.

– Хм, це давно було, треба дивитися, – задумався учитель. – Гаразд, підемо в кабінет, подивимося, що можна зробити.

І вони піднялися дерев’яними сходами, які трохи поскрипували, на другий поверх. Крістіан зайшов у невелику кімнату, Ельсінор пішов за ним. На великому столі, який стояв посеред кабінету і займав майже весь простір, було декілька комп’ютерів. Поруч лежали підручники і стоси роздрукованих на принтері аркушів із граматичними вправами. Довкола стола – офісні крісла.

Крістіан сів в одне з них, жестом показав Ельсінорові на сусіднє й почав шукати потрібну теку на робочому столі монітора.

– Це був 2018, здається…

– 2019, – уточнив Ельсінор.

– Так. Навіщо він тобі знадобився? – не вгавав вчитель.

– Я почав працювати в університеті, курс пов’язаний із кримінальною психологією, а ректор наполягає, аби я одночасно пройшов курс «Шведська як друга мова» при цьому ж університеті, – зітхнув Берадзе.

– Тобто ти зараз викладаєш англійською, але він планує, що ти працюватимеш далі, уже шведською.

– Можливо.

– Зазвичай на цей курс складають свій іспит.

– Зазвичай так, але ректора влаштують і результати вашого іспиту.

Крістіан розсміявся.

– Тільки не кажи, що ректор жінка.

Ельсінор не відповів, він спокійно, практично байдуже, дивився учителеві в очі.

– Ах ти сучий син! Як тобі тільки вдається підкорювати жіночі серця. Мовчи, мовчи, я й так кілька разів чув, яким медовим голосом ти розмовляєш із ними. Ти наче Орфей, котрий грою на лірі міг приспати кого завгодно.

– Його музику приходили слухати навіть дерева і скали, якщо вірити мітам, – підморгнув Берадзе, котрому все-таки передався грайливий настрій викладача.

– Ну, деякі пані пострашніше тигрів бувають, – розвивав діалог Крістіан, – а знаєш…

Що хотів сказати вчитель, Ельсінор не почув. У цей час жахливий, пронизуючий жіночий крик пролунав із першого поверху. Він підскочив з крісла й кинувся вниз. Крістіан біг за ним.

– Він мертвий, мертвий! – відлунювала страшна новина по всій будівлі. Група студентів обступили тіло біля входу у вбиральню.

– Я… Я просто відчинила двері туалету, а він випав звідти, – тремтячим голосом говорила дівчинка з Танзанії. Вона змішувала шведську мову та суахілі, але загалом її зрозуміли. Та все було й так ясно.