Казка про зайчика Остапа

Жив собі в темному лісі маленький зайчик на ім’я Остап. Він був дуже милий, щирий і ніколи не ображав інших. Одного ранку, коли сонечко тільки прокинулося, зайчик висунув свого носика на травку. А на лузі біля його нірки було багато світлячків, які вирішили повідомити новину всьому лісу.
— Привіт, Остапчику! Сьогодні День народження ведмедя Ореста, ти прийдеш? — засвітлились маленькі вогники.
— Звісно! — радісно відповів зайчик.
Він сховався в свою нірку і почав співати пісеньку:
Траляля-траляля на іменини,
Я йду подарунки я несу,
Іменинику траляля,
Буду з ним святкувати я!
Але ось Остап почав думати: Що ж я подарую Оресту? Він думав цілу годину, а потім ще півдня! І ось, коли мама зайчиха покликала його обідати, Остап підійшов і запитав:
— Матуся! Сьогодні День народження мого друга Ореста, а я не зробив подарунка! Допоможи мені, будь ласка!
— Не переживай, — відповіла мама зайчиха. — Я щось придумаю!
І ось через годину на столі вже лежав чудовий подарунок — маленька скляна статуетка і футбольний м’яч.
— Ось, синочку, — сказала мама. — Це найкращий подарунок для твого друга!
Остап так зрадів, що знову заспівав свою улюблену пісеньку:
Траляля-траляля на іменини,
Я йду подарунки я несу,
Іменинику траляля,
Буду з ним святкувати я!
Мама зайчиха засміялась і сказала:
— Ти, синочку, такий веселий, що й сам — найкращий подарунок!
Поки вони пакували подарунки в святковий папір, до них завітала лисичка Сніжана. Вона запитала:
— А що це ви тут пакуєте? Дайте подивлюся!
— Звичайно, тримай, — відповів Остап, — але обережно, це дуже крихка статуетка для Ореста.
— Та-ха-ха, звісно, не розіб’ю! — запевнила лисичка, але щось у її голосі було підозріле.
Лисичка, трохи розглянувши подарунок, підкинула статуетку вгору і… не зловила! Вона розбилася!
Остап сильно засмутився, притулився до мами і сказав:
— Мамо, що мені тепер дарувати Оресту?
— Не плач, — сказала мама. — Я куплю нову статуетку.
— Але часу вже немає! Вечір вже близько! — засмучено сказав Остап.
— Не хвилюйся, я щось придумаю! — відповіла мама.
Через дві години, коли Остап вже почав сумувати, мама отримала телефонний дзвінок від подруги.
— Я щось придумаю! Не переживай! — сказала подруга.
І справді, за дві години нова статуетка була вже в Остапа в руках.
— Мамо, я обіцяю не давати лисичці цей подарунок! — з усмішкою сказав Остап.
— Добре, синочку! Тільки пам'ятай, лисичка більше не зможе псувати твої подарунки! — сказала мама.
І знову Остап заспівав свою пісеньку:
Траляля-траляля, мама мені
Купила подарунок-подарунок!
На іменини для друга 
а Лисичка не мішатиме мені!
Остап обережно взяв статуетку та футбольний м’яч і побіг лісовою стежкою до Ореста. На шляху він зустрів білочку Соломійку та їжачка Тарасика. Вони запитали:
— Куди це ти так спішиш, Остапчику?
— До ведмедика, вже майже запізнився! — відповів зайчик.
І раптом почався сильний вітер . Але Остап не зупинився — він продовжував бігти. І хоча він був уже зовсім мокрий, він був щасливий, бо подарунок був цілий!
Коли він нарешті добіг до місця святкування, у лісі вже накрили намети від дощу і розпочався справжній баль. Лисичка Сніжана також прийшла і заспівала:
— Пустіть мене, я вам пісеньку заспіваю!
Але всі звірі лісу їй відповіли:
— Навіщо ми маємо тебе слухати? Ти ж уже три рази нам збрехала!
— Ну, я можу виправитися! — хитро посміхнулась лисичка.
— Якщо виправишся, на наступний рік впустимо! — сказали звірі.
А лисичка заспівала свою пісню:
Я лисичка руденька,
Маю шубку гарненьку,
Маю вуха маленькі,
Траляля-траляля!
А Остап тим часом подарував Оресту подарунок. Ведмідь Орест був дуже радий, а всі звірі лісу святкували разом, сміялися та веселилися до самого вечора. І навіть лисичка вирішила, що наступного року буде чесною і завжди допомагатиме друзям.
І з того часу ліс став ще більш дружнім, а всі свята були наповнені радістю і подарунками. І, звісно, ніхто не забував веселого зайчика Остапа і його чудові пісеньки!
  
Минуло кілька місяців після того чудового святкування, і в лісі знову настала весна. Зайчик Остап подорослішав трохи, став ще добрішим і мудрішим. Він завжди пам’ятав уроки, які йому давали друзі і навіть лисичка Сніжана, і тепер він часто допомагав іншим тваринам, якщо у них виникали труднощі.
Одного дня, коли сонце тільки почало сходити, Остап прокинувся раніше за всіх, висунув свій носик з нірки і з захопленням подивився на навколишній ліс. Він почув, як співали пташки, і запах свіжої трави розливався навколо. Але на цей раз він не спішив до мами обідати або спілкуватися з друзями, адже у нього був дуже важливий план.
Остап вирішив організувати свято для всіх тварин лісу. Він мріяв, щоб це свято стало справжнім, великим, і щоб кожен отримав найкращий подарунок. Він не хотів просто дарувати статуетки чи футбольні м’ячі, він хотів щось особливе, що запам’ятається всім.
Він швидко побіг до своєї мами.
— Мамо! Я хочу організувати свято для всіх тварин лісу! Але це має бути особливе свято. Я хочу, щоб кожен міг отримати найкращий подарунок і відчути себе важливим.
Мама зайчиха подивилась на сина і посміхнулась:
— Ось це ідея! Я думаю, ти зможеш це зробити. Але пам’ятай, найкращі подарунки — це не завжди ті, що можна потримати в руках. Найцінніше, що ти можеш дати, — це твоя увага, дружба і допомога.
— Так, мамо! Я зрозумів! — радісно відповів Остап.
Весь наступний день Остап бігав по лісі і запрошував всіх тварин на свято. Він говорив їжачкові Тарасику:
— Тарасику, я хочу, щоб ти прийшов на свято! У тебе дуже гарні ідеї для святкового танцю, допоможеш мені?
І білочці Соломійці:
— Соломійко, ти — найкраща майстриня з прикрас для свят! Я хочу, щоб ти прикрасила намети для нашого свята.
До лисички Сніжани Остап також прийшов.
— Сніжанко, ти дуже талановита! Ти ж можеш написати пісню для свята, правда?
Лисичка трохи задумалась, а потім сказала:
— Я, правда, завжди намагалась бути такою, як усі інші… Але на цей раз я справді хочу допомогти. Я напишу пісню! І обіцяю бути чесною.
Зайчик Остап був щасливий, бо всі тварини з радістю погодились допомогти йому організувати це свято. Всі працювали злагоджено, прикрашали ліс яскравими квітами, готували святкові страви, а найголовніше — готували сюрпризи для кожного.
Свято відбулося на великій галявині, де всі тварини лісу могли зустрітися і весело провести час. Кожен отримав свій маленький подарунок, а на головній сцені лісу виступила лисичка Сніжана з піснею:
Я лисичка руденька,
Маю шубку гарненьку,
Танцювати я буду,
Траляля-траляля!
Остап спостерігав, як всі танцюють і сміються. Він був щасливий, бо знав, що це свято стало особливим завдяки тому, що кожен зробив свій внесок. Він подякував всім тваринам:
— Дякую, друзі, за те, що ви прийшли! Це свято стало чудовим завдяки кожному з вас. І я хочу подякувати мамі, бо саме вона навчила мене, що справжні подарунки — це не завжди речі. Це те, що ми робимо для інших!
Всі тварини лісу з радістю підтримали Остапа і засміялись. Ліс наповнився ще більшою дружбою, а Остап зрозумів, що найбільша цінність — це мати таких чудових друзів, з якими можна разом святкувати, підтримувати один одного і допомагати, коли це необхідно.
Так в лісі почали організовувати свята кожного року, і кожен з тварин завжди міг бути впевнений: цей день буде особливим, бо в ньому є місце для кожного — для кожного подарунка, кожної пісні та кожної доброти.
І Остап, маленький зайчик, з того часу завжди пам’ятав, що справжня сила не в речах, а в тому, щоб дарувати радість і підтримку іншим. І коли наступного разу він співав свою улюблену пісеньку:
Траляля-траляля на іменини,
Я йду подарунки я несу,
Іменинику траляля,
Я подарую дружбу і тепло!
Ліс став ще більш дружнім, а маленький зайчик Остап завжди був готовий дарувати добро.
   Наступного року, після того чудового свята, Остап відчув, що його життя в лісі стало ще більш захоплюючим і цікавим. Він виріс, став ще добрішим і мудрішим, але не забував важливих уроків, яких навчився від своїх друзів і мами.
Одного дня, коли ранкове сонечко тільки піднялося над лісом, зайчик Остап вирушив на прогулянку до річки. Він любив спостерігати за тим, як вода, що ллється з гір, сяє на сонці, як дерева в повітрі тримають свої зелені гілки і як всі маленькі звірята біжать на своїх справах.
І ось, коли він проходив лісовою стежкою, зустрів мудрого старого сова, який сидів на гілці дерева і уважно дивився на нього.
— Привіт, Остапе, — привітався сова. — Я бачу, ти виріс. Що тебе турбує?
Остап, трохи здивований, підійшов ближче.
— Привіт, сово! Не знаю навіть... Все в лісі добре, але останнім часом я відчуваю, що маю зробити ще щось велике. Я хочу допомогти не лише друзям, а й всім тваринам лісу. Я хочу змінити щось у нашому лісі, щоб усім стало ще краще.
Сова уважно подивилася на нього, потім заговорила тихо і мудро:
— О, Остапе, ти вже багато зробив для своїх друзів, але справжня допомога — це не тільки великі вчинки. Іноді найкраща допомога — це маленькі добрі вчинки, які не завжди помітні, але які поступово змінюють світ навколо нас.
Остап задумався, а потім запитав:
— Ти маєш на увазі, що я повинен почати з малого?
Сова кивнула.
— Так, — відповіла вона. — Іноді допомога може бути такою простою, як допомогти сусіду знайти їжу або допомогти маленькому звірятку розібратися в чомусь. Ти можеш стати тим, хто об'єднує усіх навколо добра. Маленькі зміни можуть створити великі наслідки.
Остап зрозумів, що сова права. І він вирішив розпочати з маленьких, але важливих справ.
Того ж дня він звернувся до своїх друзів і розповів їм про ідею:
— Я хочу започаткувати нову традицію в нашому лісі. Кожен з нас має знайти спосіб допомогти іншому. Маленька допомога кожного з нас зробить наш ліс ще кращим!
Друзям дуже сподобалась ця ідея, і вони одразу ж почали працювати разом. Білочка Соломійка вирішила допомогти прибрати ліс від сміття, а їжачок Тарасик зібрав групу звіряток, щоб разом побудувати нові будиночки для лісових жителів, що не мали де жити. Лисичка Сніжана, зібравши всі свої сили, вирушила на пошуки їжі для маленьких звірят, щоб кожен мав достатньо для зимових запасів.
Остап також знайшов свою справу. Він вирішив організувати маленькі уроки для молодших звірят, навчаючи їх, як будувати нірки, як шукати їжу в лісі і як дружити один з одним.
Всі звірі лісу були раді, що змогли бути частиною цієї доброї справи. І навіть старий сова, спостерігаючи за ними, був дуже гордий за маленького зайчка.
— Ось так, Остапе, ти справжній лідер! — сказав сова, коли він побачив, як багато змін сталося в лісі. — Твоя доброта і готовність допомогти кожному надихають всіх!
Остап засміявся і відповів:
— Я просто намагаюся зробити ліс кращим місцем для всіх нас. Якщо кожен з нас допомагає хоч трохи, то разом ми можемо зробити великий вплив.
Так у лісі започаткували нову традицію — «День добрих вчинків». Щоразу, коли проходив цей день, кожен звір допомагав іншому, і це стало великим святом для всіх. Всі разом вчилися допомагати, співчувати і бути добрими. Ліс став ще більш дружнім і теплим, а кожен його мешканець відчував, що він не самотній і що завжди є хтось, хто готовий прийти на допомогу.
А маленький зайчик Остап, який почав все з малого, зрозумів, що справжня сила — це не тільки робити великі вчинки, але й змінювати світ на краще через маленькі, добрі справи, які робляться щодня.
Привіт, Остапе, — привіталася сова. — Я бачу, ти виріс. Що тебе турбує?
Остап, трохи здивований, підійшов ближче.
— Привіт, сово! Не знаю навіть... Все в лісі добре, але останнім часом я відчуваю, що маю зробити ще щось велике. Я хочу допомогти не лише друзям, а й усім тваринам лісу. Я хочу змінити щось у нашому лісі, щоб усім стало ще краще.
Сова уважно подивилася на нього, потім заговорила тихо і мудро:
— О, Остапе, ти вже багато зробив для своїх друзів, але справжня допомога — це не тільки великі вчинки. Іноді найкраща допомога — це маленькі добрі вчинки, які не завжди помітні, але які поступово змінюють світ навколо нас.
Остап задумався, а потім запитав:
— Ти маєш на увазі, що я повинен почати з малого?
Сова кивнула.
— Так, — відповіла вона. — Іноді допомога може бути такою простою, як допомогти сусіду знайти їжу або допомогти маленькому звірятку розібратися в чомусь. Ти можеш стати тим, хто об'єднує усіх навколо добра. Маленькі зміни можуть створити великі наслідки.
Остап зрозумів, що сова права. І він вирішив розпочати з маленьких, але важливих справ.
Того ж дня він звернувся до своїх друзів і розповів їм про ідею:
— Я хочу започаткувати нову традицію в нашому лісі. Кожен з нас має знайти спосіб допомогти іншому. Маленька допомога кожного з нас зробить наш ліс ще кращим!
Друзям дуже сподобалась ця ідея, і вони одразу ж почали працювати разом. Білочка Соломійка вирішила допомогти прибрати ліс від сміття, а їжачок Тарасик зібрав групу звіряток, щоб разом побудувати нові будиночки для лісових жителів, що не мали де жити. Лисичка Сніжана, зібравши всі свої сили, вирушила на пошуки їжі для маленьких звірят, щоб кожен мав достатньо для зимових запасів.
Остап також знайшов свою справу. Він вирішив організувати маленькі уроки для молодших звірят, навчаючи їх, як будувати нірки, як шукати їжу в лісі і як дружити один з одним. Він створив маленьку школу під великим деревом, де всі охочі могли прийти, дізнатися нове і поділитися своїми знаннями.
Одного разу до Остапа підійшла маленька мишка, яка виглядала засмученою.
— Остапе, я не знаю, як знайти їжу, — сказала вона. — Моя нірка далеко, а зимові запаси закінчуються...
Остап уважно вислухав мишку, потім порадив:
— Я знаю місце, де росте багато смачних корінців і насіння. Підемо разом, я тобі покажу!
Мишка радісно посміхнулася, і вони вирушили на пошуки їжі. Поки вони йшли лісовими стежками, Остап розповідав їй, як знаходити смачні ягоди й де краще шукати їжу для зимового запасу.
— Тепер ти не голодуватимеш! — сказав Остап, показуючи мишці кілька місць, де можна було знайти їжу.
Мишка подякувала йому і з радістю понесла свої запаси додому. Вона вже не була одна, бо знайшла допомогу і дружбу в лісі.
Всі звірі лісу були раді, що змогли бути частиною цієї доброї справи. І навіть старий сова, спостерігаючи за ними, був дуже гордий за маленького зайчка.
— Ось так, Остапе, ти справжній лідер! — сказав сова, коли він побачив, як багато змін сталося в лісі. — Твоя доброта і готовність допомогти кожному надихають всіх!
Остап засміявся і відповів:
— Я просто намагаюся зробити ліс кращим місцем для всіх нас. Якщо кожен з нас допомагає хоч трохи, то разом ми можемо зробити великий вплив.
Так у лісі започаткували нову традицію — «День добрих вчинків». Щоразу, коли проходив цей день, кожен звір допомагав іншому, і це стало великим святом для всіх. Всі разом вчилися допомагати, співчувати і бути добрими. Ліс став ще більш дружнім і теплим, а кожен його мешканець відчував, що він не самотній і що завжди є хтось, хто готовий прийти на допомогу.
А маленький зайчик Остап, який почав все з малого, зрозумів, що справжня сила — це не тільки робити великі вчинки, але й змінювати світ на краще через маленькі, добрі справи, які робляться щодня. І навіть в найсильніший вітер чи в найсильніші морози, ліс був теплим, тому що він був сповнений доброти, підтримки та дружби.