Зустріч із Рожевою Феєю

Після того, як наші мандрівники вийшли із готелю в місті привидів, вони знайшли поїзд, про який казала їм Алті. Але, що робити далі, ніхто із них не знав. Адже потягом треба управляти, а вони не вміли цього  робити. Пушинка з Морквинкою в руках по сходинкам піднялася у вагон. За нею піднявся Вогник. І раптом поїзд рушив.

- Мабуть, Алті запрограмувала його, щоб їхав у потрібному нам напрямку – сказала Пушинка.

Дорогою малята розповідали один одному смішні історії і старалися не думати про те, що їх очікує далі. Раптом поїзд різко зупинився. Вогник пішов до виходу, щоб подивитися, що сталося. Попереду потяга височіла велика гора із гілок. Хтось навмисне накидав гілки, щоб не пустити потяг далі.

- Далі прийдеться йти пішки – сказав Вогник

Рюкзаки були вже не такі важкі, бо дорогою Вогник і Пушинка поїли більшу частину припасів. Тож подорожувати було не так важко. Але асфальтованої дороги не було видно, а поле заросло травою. І друзі вирішили йти по залізничній колії. Місцевість була рівнинна. Не було ні пагорбів ні улоговини.  Попереду були тільки поля. Нічого, що б нагадувало про житло не було видно.  І тут Морквинка, якій тільки й залишалося, що вдивлятися вперед, скрикнула

- Погляньте, яке дивне поле.

Вогник і Пушинка придивилися і побачили те, на що показувала Морквинка – рожеве поле. Серед зеленої трави, червоних, голубих, жовтих квітів, поле справді виділялося. Не зговорюючись друзі поспішили до того місця. Чим ближче підходили, тим більший неспокій оволодівав ними. Коли вони наблизилися на відстань близько 10 метрів до краю рожевого поля, начебто нізвідки вискочило декілька вовків і, вишкіривши пащі, помчали на наших мандрівників.

- А-а-а-а-а! – заволали Пушинка і Морквинка. А Вогник войовниче загарчав.

Вовки були вже біля Вогника і пробігли просто крізь нього, а за ним і крізь Пушинку. Все це сталося за декілька секунд. Це була звичайна голограма. Вовки були несправжні. Але налякали друзів дуже сильно.

- Хтось не пускає нас на це поле. Значить нам туди треба обов’язково попасти - сказав Вогник

Трішки передихнувши, друзі потихеньку стали наближатися до рожевого поля. Як тільки вони підійшли до його краю, посередині рожевого круга почалося виверження мильних кульок. Потім просто із землі перед ними виріс палац. Він був не дуже великий, але надзвичайно гарний. На шпилях палацу висіли дзвіночки, які грали при найменшому подиху вітру. Друзі заклякли і не могли рухатися далі. І тут із палацу вийшла неймовірно гарна дівчина з рожевими прозорими крилами.

- Рожева Фея - прошепотіли хором Пушинка і Морквинка.

- Чому ви тут? - Строго запитала Фея.

Пушинка вийняла із рюкзака рожеві клаптики і показала дівчині.

Фея зрозуміла, хто вони,  посміхнулася їм і сказала

- Проходьте в мій дім. Ви мої гості. – махнула рукою, запрошуючи до себе.

Після того, як Пушинка, Морквинка і Вогник трішки перепочили після таких потрясінь, Фея принесла їм чаю, печива і цукерок і запитала, чого вони прийшли.

Першою почала говорити Пушинка

- Рожева Фея, будь ласка, допоможи мені. Я хотіла б повернутися в свій дім. І щоб там були мої всі рідні. Мені не хотілося, щоб вони всі зникли. Просто тоді  я була дуже сердита на всіх. Мені дуже жаль, що я побажала такого. І я не знаю, де мої мама, тато і братики. Від цього мені дуже хочеться плакати –

І Пушинка справді заплакала.

- Це не твої рідні зникли, а ти перенеслася в паралельний світ – сказала Фея Пушинці.

- Так ось чому в містах не стало нікого! – здогадалася Пушинка

- Я допоможу тобі – відповіла Фея –Пішли зі мною - Фея взяла за лапку Пушинку і кудись повела її. Вони зайшли в маленьку кімнату, де посередині стояв великий монітор. Фея натиснула якусь кнопку, і Пушинка на моніторі побачила столову свого будинку. За столом сиділи мама, тато, Вухастик і Білохвостик. Перед ними стояли тарілки із їжею. Але ніхто не їв. Мама плакала, тато сидів нахнюпившись. А Вухастик крізь сльози говорив,

- Якби Пушиночка повернулася, то я б ніколи її не ображав.

- Я б тобі не дозволив ображати. Пушинко, повернися. Де ти зараз? – говорив Білохвостик

Маленькій дуже захотілося додому. Обійняти маму, тата, погратися з братиками.

- Я поверну тебе додому – пообіцяла Фея - Але надалі будь дуже обережна в своїх бажаннях

Затим Рожева Фея і Пушинка повернулися до друзів.

- А ти що хочеш попрохати в мене? – звернулася Фея до Морквинки.

Морквинка засоромилася, закліпала очима. Потім прошепотіла:

- Мені дуже хочеться залишитися живою, а не іграшковою. І щоб в мене були ручки і ніжки.

- Зробити так, щоб ти була не іграшковою, я можу. – відповіла Фея. - Але для цього мені треба, щоб Пушинка пообіцяла ніколи тебе не залишати. Навіть тоді, коли вона виросте. Адже ти, Морквинко, завжди будеш маленькою. І про тебе треба буде піклуватися.

- Звичайно, я ніколи не залишу свою подругу! – скрикнула Пушинка.

- А от ручки й ніжки – продовжувала Фея – я можу пришити тобі. Але це буде трішки боляче. Чи згодна ти, Морквинко?

Морквинка погодилася. І Рожева Фея взяла її на руки і понесла в іншу кімнату. Вогник  і Пушинка з нетерпінням чекали свою подружку. Вони дуже хвилювалися за неї. Пройшла, мабуть ціла година, і тут Друзі почули тупотіння маленьких ніжок. До них бігла Морквинка і розмахувала ручками.

- Ура! Ура! – кричала вона – В мене є ручки і ніжки!

З нею разом стали веселитися  Вогник і Пушинка. Пушинка підхопила Морквинку і закружляла по кімнаті. А Вогник бігав навкруг них.  Після того, як вони заспокоїлися, Рожева Фея звернулася до Вогника:

- А  чого хочеться тобі?

- Я хочу подякувати тобі за те, що ти зробила мене сміливим і сильним. А попрохати  хочу за місто привидів. Жителі міста просили пробачити їх і повернути до нормального життя.

- Добре, і твоє прохання виконаю. – сказала Фея. – А куди відправляти тебе, може залишишся у місті привидів? – звернулася вона до Вогника