Пошуки Рожевої Феї

Як тільки закалатав будильник, Пушинка зіскочила з ліжка, нашвидкуруч поснідала, схопила рюкзак, і разом із Морквинкою вийшла з будинку. Вона йшла не озираючись. Хоча їй було лячно залишати  свій дім, де було безпечно. По дорозі Пушинка і Морквинка співали пісні. Улюбленою пісенькою зайчатки була пісня про друзів. Там був такий приспів:

Йти із друзями завжди

Веселіше!

Тож іди іди іди

Поскоріше!

Ти поглянь на небокрай

Посміхайся!

Ти із друзями співай

І втішайся!

Час від часу малята зупинялися відпочити і підкріпитися. Так за розмовами, привалами і піснями вони навіть не помітили, як вийшли із міста. Стало темніти і наші мандрівники вирішили зійти з дороги на поле, де росли польові квіти. Так як ніде не було видно будівель, то Пушинка з Морквинкою вирішили заночувати просто неба. Хоча й було тепло, але Пушинка одягла пухнасту кофтину, притисла до себе Морквинку, під голову підклала рюкзак. На диво, вона швидко заснула. Серед ночі Пушинку розбудило лоскотання та пищання Морквинки.

- Прокидайся! – кричала подружка.

Пушинка відкрила очі і блискавично схопилася на ніжки. Вона побачила прямо біля себе два величезні палаючі ока. І тут страшенний рик порушив нічну тишу:

-Г-Р-Р-Р-Р

Пушинка, міцно тримаючи Морквинку, кинулася  бігти подалі від страшної істоти. Вона чула позад себе тупотіння і дихання невідомого монстра. Раптом… маленька перечепилася через якесь коріння, випустила з рук Морквинку і розпласталася на землі.

-Не чіпай мою подружку!!! – заволало зайченя.

Затим Пушинка закрила очі і чекала, що монстр її з’їсть. В неї не було сил бігти далі. Вона чула як страховисько підходить до неї все ближче і ближче, ось воно вже так близько, що маля відчуває подих на своїй щічці. І тут сталося непередбачуване… Шорсткий язик лизнув вухо Пушинки. Вона обережно відкрила одне око і побачила біля себе величезного пса з палаючими очима.

-Не бійся мене -  заговорив пес – Я нічого поганого тобі не зроблю.

- Ти хто – запитала Пушинка – І де Морквинка? Морквинко! Морквинко! –стало гукати подружку зайча.

- Я тут –почувся тоненький голосок Морквинки – Я заплуталася в траві.

Допоки Пушинка розглядалася навколо, шукаючи в темряві подружку, пес вже приніс її, держачи за косу.

- Відпусти мене! Ти ж мене не будеш їсти? – зверталася Морквинка до пса.

- Звичайно не буду. Я хороший пес. Просто мене зачарувала Рожева Фея. Вона дала мені такі очі. І тепер всі повинні боятися мене. Але ви перші, кого я зустрів тут, і хто мене злякався.

- Рожева Фея? Розкажи, як це сталося – попрохала Пушинка.

- Мене звати Вогник – розпочав свою оповідь новий друг. – В мене ніколи не було свого будинку. Я був невеликим псом і мене часто ображали, як інші тварини, так і мої родичі. Декілька днів назад мене покусали пси, які живуть за парканом біля великого будинку. Я втік від них сюди, на це поле, ліг і проказав: хочу стати грізним і страшним, щоб мене всі боялися. Потім побачив рожеве світло недалеко від себе і відразу заснув. Вранці я прокинувся з відчуттям якихось змін. Рани в мене дивовижним чином зажили. Дуже хотілося пити. Тож я побіг до річки подивився на своє відображення у воді і зрозумів, що моє побажання здійснилося. Це зробила Рожева Фея. Я б хотів знайти Фею і подякувати їй за це перетворення.

- Ми теж шукаємо Рожеву Фею. Давай підемо разом. – запропонувала Пушинка

- Звичайно !! – скрикнув Вогник і почав бігати і стрибати, радіючи новим товаришам. 

День ще не почався. Було ще темно. Тож наші мандрівники вирішили трішки поспати. Тепер їм було набагато зручніше і тепліше. Пушинка притулилася до Вогника, тримаючи Морквинку в руках. І всі заснули. До ранку ніяких пригод не трапилося. Коли промінчик сонця залоскотав щічку Пушинки, вона прокинулася з якимось радісним відчуттям і з впевненістю, що скоро вони знайдуть Рожеву Фею.

   Вранці подорожани трішки підкріпилися. Пушинка поділилася м’ясними консервами з Вогником. І вони  вирушили в путь. Вийшли на дорогу, трішки пройшли і побачили будинки. Це було якесь місто. Пушинка зраділа, бо подумала, що там можуть бути жителі, які знають де шукати Фею. Але, коли мандрівники зайшли в місто, то побачили, що воно теж пусте. В ньому не було нікого живого. Пушинка трішки засмутилася цим. Але Вогник і Морквинка стали заспокоювати маленьку. Потім вони вирішили, що треба поповнити запаси їжі і води. В крамницях працювали холодильники. Їжа не зіпсувалася. Вогник сказав, що теж буде нести речі. Тож було знайдено новий рюкзак.І два рюкзаки були заповнені продуктами. Вогнику було не важко, а от Пушинка несла свій рюкзачок через силу. Коли вони проходили повз якусь спортивну крамницю Пушинка скрикнула:

- Які ж ми дурненькі! Ми ж могли б взяти якийсь транспорт. Наприклад самокат або велосипед. Було б не так важко і набагато швидше.

Після цього друзі зайшли в спортивну крамницю і вибрали самокати.

День пройшов швидко і мандрівники вже збиралися шукати місце на нічліг, як раптом почули гудок потяга «Ту-у-у, ту-у-у» Вони дружно повернулися на цей звук і побачили, що паралельно дорозі їде пасажирський поїзд. Потяг був дуже близько від них. У вагонах друзі бачили чиїсь обличчя. Пушинка, Вогник і Морквинка почали голосно кричати «Привіт!» і махати лапками, а Морквинка махала кіскою. Але пасажири з потягу  ніяк не реагували на їхні привітання. Після того, як потяг сховався за пагорбом, друзі вирішили дійти до вершини цього пагорба і подивитися, що за ним. Вони сподівалися, що там якесь нове місто. І справді, коли Вогник, який ішов першим, піднявся на гору, то радісно загукав:

- Скоріше йдіть сюди. Там, в долині якесь місто.

І, хоча Пушинка була дуже заморена, вона знайшла в собі сили, щоб дійти до міста. Тим більше, що туди треба було спускатися вниз. Можна було просто стати на самокат, і він сам котився з гори. Їм повезло, бо готель знаходився на окраїні міста. Біля готелю снували якісь постаті. Наші друзі дуже зраділи, бо вже скучили за спілкуванням. Але щось було не так в тих постатях. Мандрівники вирішили зайти в готель і попроситися на ночівлю в ньому. Зайшовши до приміщення, мандрівники побачили декількох жителів міста. Там було декілька дорослих зайців і один ведмідь. Вони зовсім не звернули уваги на прибульців. Вигляд у них був якийсь дивний. Тваринки були неначе прозорі. А коли дивилися на наших друзів то, начебто, не бачили їх. Пушинка сама звернулася до одного з них: