Виконане бажання

В одному незвичайному і дуже гарному місті жила сім’я зайчиків. Тато – заєць Великий, мама – зайчиха Добряна, два братики – зайчики Вухастик і Білохвостик. А також їх сестричка Пушинка.

Вухастик та Білохвостик були близнюками, а Пушинка – найменша в сім’ї. Братики захищали сестричку від хуліганів, які ображали маленьких жителів міста. Але самі частенько робили прикрощі сестричці. Так було і в цей день, з якого все і почалося.

   У Пушинки була улюблениця. Це м’якенька з чорними очима, рожевим носиком, помаранчевим ротиком і зеленою косою іграшкова морквинка. Коли Пушинка тиснула на косичку, морквинка говорила: «Привіт, давай гратися!» Так от, саме цю морквинку забрав у Пушинки її брат Вухастик. І, як Пушинка не прохала віддати її улюбленицю, Вухастик тільки сміявся. При цьому він ще й перекривляв маленьку. Пушинка побігла до братика Білохвостика, і стала благати його повернути їй морквинку. Але Білохвостик почав насміхатися з сестрички, приговорюючи: «Ох ці дівчиська зі своїми вічними сльозами і смішними іграшками!» Тоді, вже плачучи навзрид, Пушинка пішла до матусі пожаліться на братів. Але мама відповіла, що потрібно навчатися самій налагоджувати комунікацію з іншими зайцями. Саме так і сказала: комунікацію. Пушинка не зовсім зрозуміла, що це таке, розсердилася і побігла в свою кімнату. Там вона лягла на ліжко і проговорила жартівливе закляття:

«Еники, беники, краціс,

Зенеки, кремеси, матіс

Хочу залишитися одна в будинку, щоб мене ніхто не ображав»

І тут… якесь рожеве світло засяяло за вікном і… Пушинці дуже захотілося спати. Тож вона не зчулася, як заснула.  

   Прокинулося зайчатко дуже рано. Ще з-за обрію тільки-тільки визирнула тоненька смужка червоного сонця, тільки-тільки сіріло, ще не було чути ніяких звуків. Не чути було ні пташок, ні жителів міста. Місто ще спало.

   Пушинка відчула, що замерзла. Тож вона загорнулася в тепленьку ковдру і знову заснула. Розбудив її будильник братів. Їх кімната була через стіну від кімнати Пушинки. Будильник все калатав і калатав.

-Та що ж вони такі соні!!! – скрикнула Пушинка і встала з ліжка. Швидко вискочила в коридор, два рази постукала до сусідньої кімнати і відчинила  двері з наміром розбудити своїх братів. Але в кімнаті її чекала несподіванка. Будильник репетував, на ліжку Вухастика лежала її морквинка, а от самих братиків не було. І ліжка були застелені. Це було зовсім не схоже на зайчиків. Зазвичай ліжка вони складали в останню чергу. Пушинка виключила настирливий будильник, взяла свою морквинку і вийшла з кімнати. Якась незрозуміла тривога охопила маленьку. В будинку стояла незвичайна тиша. Зайчатко прислухалося. Тиша стояла не тільки в будинку, але й на вулиці. Пушинка поволі пішла до кімнати батьків. Коли ні в кімнаті батьків, ні в столовій, ніде в будинку маленька не знайшла нікого зі своєї сім’ї, вона перелякалася не на жарт.  

-Де це вони всі?! – крізь сльози промовила Пушинка – І чому так тихо? Чому не співають пташки?

-Не плач, ми разом щось придумаємо. У тебе є я – відповів їй чийсь тоненький голосок

-Хто це говорить?! – злякано скрикнуло зайченятко.

-Це я, твоя Морквинка. Я тут вмію розмовляти.

- Що ти  маєш на увазі, коли говориш «тут»? Де це тут? Адже ми в моєму будинку, чи не так? – сипала питаннями Пушинка.

- Я і сама до пуття не розумію. Але раніше я не могла розмовляти, а зараз можу. То й вирішила, що ми десь в іншому місці. – відповіла Морквинка.

Пушинка присіла на стільчик, гірко заплакала і запричитала:

- Це я винна. Я вчора проказала закляття і побажала, щоб всі мої рідні зникли. І якимось чином моє бажання здійснилося.

- Я здогадуюся, хто тобі допоможе – сказала Морквинка. – У іграшок існує легенда  про Рожеву Фею. Раніше Рожева Фея була звичайною дівчинкою. А одного разу на їх місто напали Чорні Привиди. І дівчинка спасла своє місто від Привидів. За це Велика Добра Чарівниця Арім нагородила дівчинку прозорими крильцями і чарівними здібностями. Коли Рожева Фея почує чиєсь прохання, і якщо це прохання йде від істоти, яку ображають, то вона виконує  бажання. Можливо, вчора Рожева Фея пролітала біля твого будинку, коли ти говорила своє закляття і виконала його?

- Як же знайти цю Рожеву Фею? І чому зникли всі інші мешканці міста?

- Цього я не знаю – відповіла Морквинка.

- Я знаю, що треба робити.- рішуче промовила Пушинка - Ми вийдемо надвір і спробуємо знайти хоча б якісь сліди Феї. Можливо вона щось загубила, коли пролітала містом. А, можливо, ми знайдемо і когось із жителів. Але нам треба поїсти. Ти що любиш? – звернулася Пушинка до Морквинки.

-Я не їм нічого. Але люблю водичку і сонечко.

Зайчатко побігло на кухню, знайшло молоко, хліб, цукерки, поїло і з більш радісним настроєм вирушило на вулицю. Адже, коли маєш план подальших дій, страхи відступають і настрій покращується. Морквинку маленька загорнула в мокру серветку. Подружка сама попрохала Пушинку про це. Потім Пушинка одягла свій рюкзачок, зверху на якому сиділа Морквинка, і пішла на пошуки слідів Феї.

Дві подружки спочатку пішли на той бік будинку, куди виходило вікно кімнати Пушинки. І, о щастя! відразу знайшли круглий клаптик рожевої тканини – дуже схожої на тонесеньку павутинку.

Вийшовши за ворота, маленькі знайшли ще один клаптик у формі трикутника. Далі – ще один у формі квадрата. Клаптики лежали на відстані близько десяти кроків один від одного і були різної форми. Начебто хтось хотів показати, куди летіла Рожева Фея. Коли подружки вийшли на велику дорогу, що вела із міста в східному напрямі, клаптики закінчилися. Пушинка була рада, що Рожева Фея вказала їм шлях, де її шукати. Але одночасно маленькій було сумно, що вони не знайшли нікого із жителів міста. Пушинка заморилася, адже пройшла далекий шлях від свого будинку. Вже вечоріло і треба було повертатися. Додому наші мандрівники прийшли, коли сонечко майже сховалося за горизонт. Пушинка повечеряла тим, що знайшла в холодильнику, помилася і лягла в ліжко разом із Морквинкою. Вона обійняла свою подружку і заснула.