1

Нелегким видався день у школі. Із самого ранку коридорами снували вчителі , немов поспіхом готуючи якесь дивне дійство. В повітрі запахло святом . Сьогодні - День Букварика.    Урочиста частина промайнула швидко. Учні і вчителі полегшено видихнути і порозходилися   по класах. Далі навчальний процес йшов у звичному руслі. Та  для Даринки усе тільки починалося. Вона ніяк не могла всидіти за партою.  Все вовтузилась  й чекала дзвінка на перерву.

Дівчинка то крутилася на стільці, то задумливо поглядала у вікно, ніби шукала там якесь приховане диво. А за вікном осінній вітерець  у швидкому танку кружляв опале  пожовкле листя, що безнадійно лежало на примятій траві біля стежки й чекало своєї повільної смерті.

Її ніжки підстрибували під партою, а пальчики нетерпляче постукували по щоденнику - і ось  пролунав дзвінок.

- Нарешті! - видихнула вона, солодко позіхнувши й закривши підручник із французької. Серветкою з легким ароматом ванілі витерла спітніле чоло й стрімголов кинулася до дверей.  За нею, мов веселі пташенята, знявся весь клас. Голос Клавдії Петрівни ще лунав у коридорі, проте звучав дивно — ніби відлуння з іншої планети:

- Діти!.. Зачекайте!..

  Та де там. Вже ніхто й не чув прохання вчительки. Діти розбігалися хто куди. Тільки  Іринка все оглядалася назад із відчуттям, що щось забула в класі.  Вона не втрималася й таки перевірила рюкзак.

-Ой лишенько, ми ж забули записати домашнє завдання! — схопила Даринку за руку Іринка. Дівчата на мить зупинилися. Позаду вже зачинилися важкі двері, які тепер здавалися чарівними воротами до іншого світу. Вони обмінялися поглядами й похнюплено схилили голівки додолу .

- Що ж тепер буде?- не переставала запитувати Іринка. Але у відповідь -лише холодна тиша.

Даринка мовчала...Вона й сама не знала, як їм бути далі. Але вирішила не видавати перед подругою свою тривогу . Навіщо псувати обом святковий настрій, коли навколо така краса. Підвела очі вгору - а навколо все вкрите густою позолотою. 

- Не думай про погане, — писклявим голоском мовила Даринка. 

— Завтра якось викрутимося. Іринка ще вагалася, губи її тремтіли, проте невдовзі очі засяяли:

- А й справді, чого наперед плакати!- Вони взялися за руки й підстрибуючи помчали на дитячий майданчик .

Тут усе було схоже на казку: гойдалки здіймалися мало не до неба, гірка блищала, немов крижаний палац, а сміх лунав так дзвінко, що його могли б почути навіть хмарки .

Діти весело відпочивали. Осіннє сонячне проміння ніжно лоскотало  густі дитячі локони , а прохолодний вітерець грайливо  колихав їх на сонці. В вдалині  виднівся густий туман, в якому , добре придивившись, сіріла бліда жіноча постать..

Вона пристально дивилася на дітей , ніби своїм магічним поглядом манила йти за нею вслід .

Її величезні очі світилися, немов   ліхтарики, а голос гучно дзвенів, як кришталь, та Іринка вже нічого не чула. Земля пливла у неї з-під ніг. А ноги стали ватяними.

На мить їй здалося , що от -от впаде посеред стежини.Та із останніх сил напружила свій зір, щоб впізнати незнайомку.

Але міфічна істота сердито роззявила свого широкого, мов печера, рота, ніби хотіла її проковтнути . І безперервно щось собі під ніс  кричала . Її язик - наче у змії. А тонкі, поморщені  губи  повністю вкривалися мохом.

На голові густе чорне волосся збилося в клубок і кишіло червами.

Проте Іринка таки зрушила з місця, щоб догнати завзяту Даринку.

Але погляд злої відьми її так і не відпускав.Й дівчинка із жахом прокричала.

- Хто це?. Знову зупинилася Іринка . Прижмурила очі  і завмерла від переляку.

- Що трапилося. Із подивом глянула Даринка на подругу, Але Іринка не витримала страху й голосно заплакала. 

- Це вона...Схлипуючи ,тремтливим голосом,  ледь-ледь вичавила із  збліднілих вуст. Гучно тупнула ніжкою й вказівним пальчиком направила вперед

.- Хто вона?. Опустила плечі Даринка , намагаючись заспокоїти подругу. Дівчина геть не розуміла тремтливе рюмсання однокласниці. Те,  що ліньки йти у школу, й просиджувати в ній майже цілий день- це одне. Але така омріяна й казкова , всипана пожовклим листям , мов золотистим килимом, дорога додому супроводжується дивною поведінкою, Даринці геть не до вподоби такий релакс на природі .Хотілося пригод і веселощів . 

- Ккк-лавді-яя Петрівна. Нарешті вдалося вимовити Іринці.

 - Що? Примружилася Даринка й пильно вдивилась вдалину . Та окрім густого туману, нікого не побачила.

 - Там, бачиш,? Плаксиво напівпошепки пробурмотіла  Іринка.  Але відважна Даринка ,лише голосно розсміялася.

 - Де? Я нікого не бачу Глузливо дражнилася маленька задирака, в той час, як її подруга вся тремтіла від страху. А раптом це знак, щоб повернутися в школу й записати у щоденник те злощасне домашнє завдання. Ну чому не керуватися власним розумом. Подумки картала себе дівчинка. Вона не могла знайти собі місця . Тільки от Даринка зовсім не поділяла її душевного стану. 

- Ще раз повторюся.  Не має там нікого. Це всього лише звичайний туман і твоя хвороблива уява.

 Солодким голоском пропищала Даринка. Вона підстрибувала по опалому листі , то бігла ,то зупинялася, кружляла навколо пожовтілих дерева й долілиць падала на вологу траву. Вдихала аромат осіннього повітря. Іринка ще раз оглянула околицю й полегшено видихнути. А й справді, нікого не має. Мабуть гризуть докори сумління, от і вижається скрізь Клавдія  Петрівна. Тільки от у вусі знову  загуло  ,Записуйте домашнє завдання. 

- Та ну. - й собі покрутилася навколо дерева. Раз підстрибнула, другий, третій. Й голосно розсміялася  Магія осінньої пори перемогла страхи несміливої дівчинки.І вже удвох подруги релаксували на природі. Награвшись досхочу гайда в магазин по морозиво . Сіли на лавочку біля невеличкого скверику , й балакамкаючи ногами. жували куплені смаколики . Сміялися на всю околицю . А потім позакладали рюкзаки на плечі й помаленьку почимчикували додому ...  Та в дома казка розтанула. В кутку кімнати стояв новенький  рюкзак із розявленими кишенями , а з них виглядали навчальні підручники.