Пригоди Віталіни та Ангеліни в школі

1 вересня 2020 року в містечку Озерне* видалось на диво сонячним. Віталіна Шевченко, її молодша сестричка Ангеліна та їх друг Гришка Наконечний йшли до школи № 2 , що знаходиться неподалік Києва, з букетами різнобарвних осінніх айстр та жоржин. Дітлахи поспішали до своїх друзів, які вже мабуть підросли за літо, а також до нових знань, що завжди викликає хвилювання та піднесений настрій. Віталіна та Гришка навчались в одному класі - 5 А, Ангелінка ж навчалась в 4-му класі, адже була від них на рік молодшою. Підійшовши до школи, діти побачили лінійку, яка проводилась щороку в День знань. Наші друзі попрямували до своїх класів. В цьому році все було, як завжди, урочисто та святково - диретор тримав слово, потім двоє учнів старших класів співали веселу пісню про школу, дітки розповідали вірші про День знань, а вкінці в небо запустили зв'язку рожевих кульок. Після цього вчителі почали заводити учнів першого класу до школи - лінійка закінчилась.

Зайшовши до свого класу останніми, Віталіна та Гриша побачили, що їх однокласники обступили якусь худорляву дівчинку з каштановим волоссям.

- Це мабуть новенька. - висловила припущення Туся.- Я бачила її біля школи на лінійці.

- А я не бачив, бо розмовляв із Сергійком. - сказавя Гришка.- А вона гарненька.- додав він.

Віталіні ця фраза чомусь не сподобалась, але вона приховала це від свого друга. Тим часом вони підійшли до юрби однокласників та новенької, яка виявилась дівчинкою з миловидним веснянкуватим обличчям, довгим хвилястим каштановим волоссям та великими сіро-зеленими очима. В руках вона тримала невеличкого іграшкового ведмедика та щось сором’язливо розповідала дітям.

Як виявилось, дівчинку звали Аня Білик, приїхала вона з міста Золочів, що на Західній Україні. Батько в неї військовий, тому їм довелося переїхати до Києва. За словами дівчинки, Київ їй страшенно сподобався, але за домом вона сумує.

Аня сподобалась Віталіні, і вона з нею розговорилась на одній з перерв. Дівчатка швидко знайшли спільну мову, тому вирішили сидіти поряд. Цього дня останнім уроком в них була географія. До класу зайшла вчителька. Це була висока жінка середнього віку, темноволоса, з забраним назад волоссям у кінський хвіст, з світло-зеленими очима. Вдягнена воно була у строгий темньо-синій костюм і білу блузку. Від вчительки так і віяло суворістю та прохолодою.

- Добрий день діти! Мене звати Колоскова Світлана Ігорівна, я викладатиму вам урок географії.

- А ми Вас раніше не бачили у нас в школі!- хтось вигукнув із задньої парти.

- По-перше, хочете сказати – піднімайте руку.- суворо сказала Світлана Ігорівна.- По-друге, так, я недавно працюю у цій школі. А тепер почнімо урок.- додала вчителька і почала розповідати про предмет «географія». На стіні біля дошки висіла велика мапа України, в руках вчителька тримала указку, показуючи нею на мапі різні міста України. Коли продзвенів дзвоник, всі учні з полегшенням зітхнули та почали похапцем збиратись, тому що хоч вчителька і розповідала цікаво, але атмосфера в класі була якась напружена.

Додому Віталіна, Аня та Гришка йшли разом, жваво обговорюючи події в школі.

- Як вам нова географічка? – запитав Гришка у дівчаток.

Та не встигли дівчатка відповісти як до них підскочив лабрадор Джейк і почав лащитись до Тусі та Гришки. Аню пес обнюхав, а потім замахав привітно до неї хвостом.

- Ти йому сподобалась.- констатувала Віталіна.

- І він мені. – сказала усміхаючись Аня.

Пройшовши ще трохи, Аня попрощалась з новими друзями та пішла на зупинку автобуса № 3, який курсував по Озерному. Гришка ж Тусею жили поряд, тому далі пішли разом, весело спілкуючись про враження від першого навчального дня.

Цієї ночі Віталіна погано спала, їй снились кошмари - Озерне накрила темна велика хмара, в містечко прилетіло безліч кажанів. Прокинувшись, Туся побачила, що у віко світись повний місяць. Вона підвелась, закрила вікно шторами та знову лягла спати. Ангеліна спала поруч, її рівномірне дихання подіяло на Віталіну заспокійливо, і вона заснула.

Цієї ночі не спала не лише Віталіна. В школі № 2 діялось щось дивне. Повний місяць, який світив у вікно, вихопив з темноти якусь темну постать в класі географії. Вона швидко рухалась в напрямку глобуса, що стояв на столі поряд з шафою. Постать простягла довгі руки до глобусу, але якась сила відкинула її назад. Тоді загадкова постать спробувала знову, але результат був такий же або аналогічний. Тоді злісно щось викрикнувши, вона вилетіла у вікно.

Була середина вересня. Осінь почала поступово входити в свої права. Куди не глянь скрізь можна було побачити поодинокі жовті та червоні листочки на деревах, а на землі під ногами вітер ледь ворушив опале листя. Хоча сонечко світило ще досить сильно, але воно не пригрівало так, як влітку. Ночі стали більш прохолодними, вранці ж повітря було свіжим та прозорим.

Був звичайний ранок понеділка. Діти йшли собі до школи, а дорослі бігли кожен у своїх справах - хто на роботу, хто до магазину, а хто просто вигулював собаку. Віталіна та Гришка зайшли до школи та попрямували до класу географії. Настрій був не дуже, тому що по-перше понеділок, так хотілось погратись з друзями у дворі, по-друге, по географії задали багато завдань, і діти переживали чи добре знають заданий матеріал. До того ж вчителька географії, «географічка», «злюка», як її позаочі прозвали учні, була дуже сувора та вимоглива. Діти її побоювались. Перед початком уроку Гришка з другом Сергійком роздивлялись глобус, який стояв на столику біля шафи. Вони і не помітили як до класу зайшла вчителька.

- Добрий ранок, діти. – привіталась Світлана Ігорівна.- Будь ласка, сідайте за свої парти.- звернулась вона до хлопців з якимось дивним блиском в очах, який одразу ж зник. Гришка подумав, що йому мабуть це здалось.

Даремно діти переживали, сьогодні вчителька на диво була в хорошому настрої та не така сувора. Вона майже нікого не питала, а розповідала із захопленням про природні зони України. Коли пролунав дзвоник на перерву, Світлана Ігорівна сказала: