Віталіна, Ангеліна та пірати

Ця незвичайна та захоплююча пригода сталась одного осіннього вечора в містечку Озерне.

Віталіна та Ангеліна сиділи у своїй кімнаті та дивились мультсеріал «My Little Pony». Вони його дуже любили, тому на стінах висіло декілька постерів із зображенням героїв цього мультсеріалу. Раптом в шафі почулись якісь незвичні дивні звуки, і звідти вигулькнула Ксю, їх подружка, з якою вони познайомились під час мандрівки у майбутнє. Сестри потрапили туди випадково, натиснутивши панель на боковій стінці шафи, і вона перенесла їх у 2045 рік. Ксю, як виявилось, теж мала таку незвичайну шафу, тому теж змогла потрапити до подружок в гості.

Віталіна та Ангеліна дуже зраділи візиту Ксю, підбігли до неї та обійняли по черзі.

– Я так рада вас бачити.– сказала, усміхаючись Ксенія.

– А ми тебе більше раді бачити.– пожартувала Ангеліна.

Сестрички вирішили, що краще сховати Ксю до завтра, а потім познайомити її з усією ріднею, сказавши, що вона новенька у класі Віталіни.

Вранці, прокинувшись дівчатка вмились, почистили зуби. Віталіна та Ангеліна спустились вниз поснідати, пообіцявши принести Ксю щось смачненьке. Вони дотримали свою обіцянку, пригостивши дівчинку смачними бутербродами з сиром, які вони потайки принесли їй з їдальні. Трохи погравшись у відеоігри, трійця вирішила, що час познайомити Ксю з рідними.

Дівчатка тихенько спустилась сходами на перший поверх. В холі нікого не було, тому сестрички повели Ксю у вітальню. Там сиділи тато та мама, дивлячись фільм «Щоденник пам’яті».

– О, а ви хіба не дивились вже цей фільм? – спитала Віталіна.

– Ми можемо його дивитись вічно, доню.– посміхнулась мама.

– Знайомтесь, це моя нова однокласниця Ксенія.– сказала Туся.

– Приємно познайомитись.– сказали батьки.

– А де це Віра?– запитала Ангеліна.

– Пішла на побачення з Максом.– відповіла мама.

– Це вже мені кохання в цьому віці.– пробурчав тато.

Дівчатка тихенько засміялись. Потім Віталіна запитала.

– Можна ми прогуляємось біля озера?

– На дворі така гарна погода.– додала її сестричка.

– Добре, але недовго.– сказав тато.

І батьки знову звернули свою увагу на екран свого плазмового телевізора. Дівчатка тим часом вийшли на вулицю. Було бабине літо, а тому надворі стояла тепла та сонячна погода, ледь повівав вітерець. Віталіна, Ксю та Ангеліна гуляли берегом озера Блакитного, розказуючи одна одній останні новини. Лабрадор Джейк бігав поруч, розбрискуючи воду. Раптом дівчатка побачили велику пляшку з блакитного скла. Ангеліна підняла її та простягнула дівчаткам зі словами:

– Дивіться, там є щось всередині.

Відкривши її, дівчатка раптом відчули як їх затягує в пляшку. Вони опирались як могли, але через мить відчули, що кудись летять, і все зникло.

Отямились Віталіна, Ксенія та Ангеліна на пляжі, поряд шуміло море. Першою прийшла в себе Віталіна, вона здивовано зойкнула і почала розштовхувати дівчаток. Коли вся трійця отямилась, вони побачили лабрадора Джейка, який ганяв чайок. Дівчатка зрозуміли, що і їх вірного собаку зятягнуло в пляшку. Вони почали обговорювати ситуацію та думати, як повернутись назад додому.

– Це щось неймовірне! – вигукнула Ангеліна.

– Цікаво де ми? – сказала озираючись Ксю.

– Пропоную обійти весь острів та дізнатись, куди ми потрапили.– запропонувала Віталіна.

– Згода! – разом вигукнули Ксю та Ангел.

Покликавши до себе Джейка, дівчатка вирушили на зустріч незвіданому. Острів був досить великий. Він весь потопав в зелені – були тут і кокосові та бананові пальми, і ананаси, і інші невідомі дівчаткам рослини. Пішовши вглиб острова, дівчатка побачили, що поверхня острова нерівна– всіяна безліччю пагорбів, вкритих соковитою травою.

– Це прямо Зелений острів!– вигукнула Ангеліна.

– Дивиться, мавпочка! І ще одна!– сказала радісно Ксю.

– Тут так гарно.– промовила Віталіна.

Дівчатка рушили далі і скоро побачили гарне озеро, вода в якому була незвичайного яскраво– блакитного кольору.

Раптом вони побачили двох істот, які рухались в їх напрямку. Придивившись, дівчата зрозуміли, що це гноми.

– Вони вже близько. Що будемо робити?– спитала Віталіна.

– Давайте дізнаємось, що вони від нас хочуть. Гноми наче мирні істоти. –сказала Ксю.

– Виходить ми потрапили на казковий острів. –раптом зрозуміла Ангеліна.

– А й справді.– погодились Віталіна. Ксю кивнула головою, погоджуючись.

– Як же нам звідси вибратись?– спитала Ангеліна.

Ксю та Туся не встигли відповісти, як один з гномів сказав:

– Ми знаємо як.

Тим часом лабрадор Джейк почав обнюхувати гномів та гарчати на них. Але потім впевнившись, що вони не становлять для дівчаток небезпеки, замахав до них хвостом.

Гноми були невисокого росту, ще нижчі за дівчаток, одягнуті в чудернацькі штани, сорочку та капелюхи конусоподібної форми. З- під капелюхів на голові було видно лише їх носи та бороди. На ногах в них були грубі черевики із заокругленими носами. Один з гномів тримав букет квітів.

– Ви потрапили на казковий острів Грінленд. – повідомив другий гном.– Мене звати Гродо, а його Грідо, ми – брати.

– А мене Віталіна, її ось Ангеліна. Ми теж сестри.– сказала Туся.– А цю дівчинку звати Ксенія. –показала вона на Ксю.

– Які довгі імена.– сказав невдоволено Гродо.

– Ви можете називати мене Ангел, а їх Туся та Ксю.– простодушно сказала на це Ангеліна.

– Ну, це вже краще. Хоч вимовити можна.– сказав задоволено Гродо.

– А як нам звідси вибратись?– запитала Віталіна в Грідо.– Ви казали, що знаєте як.– додала вона.

– Так, знаю. Для цього потрібно перемогти піратів, які хочуть загарбати наш чудовий острів. Сусідні острови вони вже захопили. Наш останній. Віщунка казала про вас, ми чекали на вашу появу.– сказав Грідо.

– Перемогти піратів?– перепитала Ксю.– Та ви що! Як же ми це зробимо?

– Ми вам допоможемо. – сказав Грідо. –Ходімо з нами. Ми вас з усіма познайомимо.