Пригоди ВІталІни Та її друзів

Незвичайні пригоди Віталіни та Ангеліни в лісі

Як не хочеться починати розповідь банальною стандартною фразою «жили-були», але куди ж без цього.

Отже, жили-були дві дівчинки, Ангеліна та Віталіна Шевченки, дві сестрички-непосиди. Мали вони всього 6 та 7 рочків. Мали вони найкращого в світі татка Віктора (Вітюшу, як називала його мама), який часто катав дівчаток на своєму електромобілі, розказуючи, що такі машини бережуть довкілля, найкращу в світі матусю Катерину (Катрусю, як називав її лагідно у відповідь тато), яка готувала дівчаткам дуже смачні млинці з різними начинками, та найкращу в світі старшу сестричку Віру, яка часто читала сестричкам різні цікаві книжки.

Віталіна, як старша сестричка, завжди піклувалась про Ангеліну. Це була невисока дівчинка зросту з темним волоссям у вигляді модної зачіски каре та великими очима.

Туся була дуже смілива та комунікабельна, тому мала багато друзів. Один з них, хлопчик на ім’я Гришка, жив по сусідству та часто гостював у сестричок. Це був хлопчик восьми років, височенький, з темно-русим волоссям та блакитними очима. Менша ж сестричка Ангеліна, Ангел, як її називали рідні та друзі, була білявкою з прямим волоссям до плечей та блакитними виразними очима кольору неба. Була розумною та спокійною дівчинкою, яка любила слухати казки на ніч.

Улюбленою казкою в неї була «Попелюшка», адже яка дівчинка в такому віці не мріє про принца?

Також в цьому дружньому та великому сімействі був наймолодший син Назарчик, який мав всього два рочки, був схожий на янголятко та дуже любив гратися з домашніми улюбленцями котиком Борисом та лабрадором золотавого кольору Джейком.

Пригода, про яку йтиметься в нашій екоказці, сталася з сестричками та їх собакою Джейком одного сонячного літнього ранку. Був серпень місяць, стояла гарна погода. Діти купались та загорали на пляжі неподалік від їх будинку, де знаходилось велике чисте озеро, яке мало гарну назву «Блакитне». Поряд знаходився ліс, який був дуже великий. В ньому водились різні звірі-лисиці, зайці, вовки, кабани. Деякі очевидці розповідали, що бачили в ньому лосів.

Того чудового літнього дня все було як завжди- корисний сніданок (мама завжди дбала про це), гра у хованки, перегляд мультфільмів та смачний обід. З мультфільмів сестрички найбільше полюбляли «Свинку Пеппу», «Май літл поні», «Пригоди попугайчика Кеші» та «Русалоньку».

Після обіду дівчатка вирішили піти прогулятись до друга Гришки, прихопивши з собою лабрадора Джейка. Але мама сказала, що сьогодні не треба йти, бо вони не виконали обіцянку- допомагати зривати ягоди малини, що росте в саду. Дівчатка дуже хотіли допомогти мамі, але ще більше вони хотіли піти покупатись, тому не послухавши маму, вони пішли до Гришки. Підходячи до будинку друга, вони побачили, що Гришка якраз виходить з двору.

-Hi! How do you do? – сказав Гришка, що означає «Привіт! Як ваші справи?». Слід зазначити, що хлопчик вивчав вже декілька місяців англійську мову і показував свої знання всюди.

Віталіна, яка вивчала англійську мову вже два роки, сказала:

- Hi! I’m fine. Thank you! And you? – спитала Віталіна, що в буквально значить «Привіт! У мене все гаразд. А ти як ся маєш?»

- I’m fine. – відповів хлопчик, що, як ви вже зрозуміли, означає «У мене все добре».

- А ти куди зібрався? – спитала Туся.

- Вирішив прогулятись з хлопцями до озера. Хочете піти з нами?

-Залюбки!-відповіла Ангеліна.

І компанія рушила в бік озера. По дорозі до них приєднались ще декілька хлопчаків- Андрійко та Сашко, хлопчики семи та дев’яти років.

Поплескавшись у воді та полежавши на сонечку, діти вирішили ненадовго заглянути в ліс, що був по дорозі, та поласувати лісовими ягодами. Це був хвойний ліс, що зустрів друзів величною тишею. Вони побачили кущі малини та почали смакувати спілими ягодами, не помітивши як заглибились в ліс. Дерева почали згущатись. Дівчаткам стало трохи лячно.

Ангеліна сказала:

- Мені трохи страшно. Як нам тепер вибратись звідси?

- Треба шукати дорогу назад.- відповів Сашко.

І дітлахи почали озиратись та вирішувати як вибратись. Раптом біля них на дереві щось блиснуло. Придивившись, друзі побачили, що це сонячний промінь у вигляді невеликого хлопчика, який промовив:

-Привіт!

Дівчатка зойкнули від здивування.

- Я сонячний хлопчик. Мене звати Промінчик. Я можу допомогти вам вибратись з лісу, адже ви заблукали. Тільки ви можете мене бачити до заходу сонця.

- Я не проти.- сказав Гришко. А ви, друзі, що скажете?

- Ми згодні. – хором відповіли дітлахи.

- Отож, в нас є ще 4 години часу.- сказав Промінчик. –Тому що сонечко сяде сьогодні близько дев’ятої години вечора. Думаю, що ви і самі помічали, що воно влітку сідає пізніше, ніж взимку, наприклад.

-Так.-хором відповіли діти.

-А тепер слухайте: мох на древах росте з боку півночі.- сказав Промінчик.

- Дивіться, ось мох.-вигукнув Андрійко, вказуючи на одне з дерев.

- Правильно. Молодець.- похвалив сонячний хлопчик.

- У мене є компас.- раптом згадав Сашко. Варто зазначити, що він хотів стати мандрівником в майбутньому, тому всюди носив з собою компас. Сашко почав визначати напрям і через хвилинку вигукнув:

- Потрібно йти в той бік.

І дітлахи пішли у вказаному напрямку. Через хвилин десять вони побачили таку картину-лисиця вигодовувала лисенят та одне вовченя. Дітлахи дуже здивувались та притихли. Промінчик пояснив, що таке буває в природі - одні тваринки вигодовують інших, якщо мама малят гине. Обрежно обійшовши тварин, вони рушили далі.

Раптом збоку щось блиснуло. Пішовши в той бік, діти побачили річку («a river» повідомив Гришка), вода якої була засмічена різним сміттям – пластиковими пляшками, поліетиленовими пакетами, обгортками від цукерок.

- Як брудно!-сказала Віталіна.

- Так, це дуже погано, як і для самої річки, так і для тварин, які п’ють цю воду.- сказав Промінчик.

- А хто в цьому винен? – спитала Ангелінка.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше