Розділ 4. Переслідувач у темряві

        Олександр та Ірина завмерли. Хтось ішов за ними, і звук кроків відлунював у підземеллі. Вони швидко загасили ліхтарі та сховалися за старовинною колоною.

       У темряві з’явилася фігура чоловіка. Він тримав у руці ліхтар і, схилившись над однією зі скринь, почав роздивлятися її.

— Нарешті, — пробурмотів він.

       Олександр уважно вдивлявся в незнайомця. На його пальці виблискував перстень із зображенням тих самих трьох левів!

— Хто це може бути? — пошепки запитала Ірина.

— Думаю, він теж шукав цей скарб…

       Чоловік обережно розкрив скриню. Всередині блищали золоті монети, старовинні прикраси та документи. Але замість радості на його обличчі з’явилося розчарування.

— Немає… Де ж воно? — сердито прошепотів він.

       Олександр і Ірина перезирнулися. Що він шукав?

        Раптом чоловік підняв голову, ніби щось відчув. Він швидко обернувся і направив світло ліхтаря просто на них!

— Хто тут?!

        Друзі кинулися навтьоки. Тунель виявився довшим, ніж вони думали. Їм здавалося, що переслідувач уже зовсім поруч, але попереду забовваніли старі дерев’яні двері.

       Олександр натиснув на них, і вони відчинилися з різким скрипом.

       Вони вибігли назовні… і застигли.

       Перед ними височіла стара, занедбана будівля з великим кам’яним порталом. У темряві вікна нагадували порожні очниці.

       Ірина розгублено подивилася на Олександра.

— Де ми?

       Олександр дістав карту, звірив її зі старими кресленнями й прошепотів:

— Це… стара масонська ложа Львова.

        Що ховає ця будівля? І що шукав загадковий незнайомець?

(Далі буде…)