Розділ 17. Кривава битва

Битва між степовиками та створіннями Зла розпочалася надвечір. Навала чудовиськ, яких не побачиш і в найстрашнішій гарячці, була схожою на раптовий наліт бурхливого весняного буревію. Спершу небо на півдні почорніло, потім почувся глухий шурхіт та потріскування від якого здригалася земля, а на кінець перед очима людей постала насправді моторошна картина. Тисячі найрізноманітніших жахіть прудко неслися на стан сарматів. Вони виглядали надзвичайно потворно та огидно. Складалося таке враження, що їхнім творцем був якийсь божевільний геній, який заради розваги причепив до тулуба гігантського павука крокодилячу пащу й крила орла, змішав тіло великої жаби з головою кабана та лапами дикобраза, хаотично поєднав в одне ціле частинки безлічі інших, здавалося б нереальних істот. І все це повзло, летіло, бігло на людей люто клацаючи зубами, скрегочучи крилами, цокаючи копитами.

Нічні сутінки невблаганно опустилися на степ коли просвистіли перші стріли кочівників. Перші ряди нападників упали пронизані ними і відразу були затоптані тими потворами, що тіснили їх з заді. Коли стріли закінчилися в діло пішли списи, мечі, сокири та навіть звичайні ножі. Вмить закипіла запекла битва в якій пліч опліч стояли і діти Дикого Степу і воїни Смарагдового Князівства. Люди боролися з лихолітніми загарбниками всім чим попало під руку. Чоловіки та жінки, діти й старики всі як один стали на оборону свого життя від слуг Темряви.

Під час бою Славко завжди був у найнебезпечніших місцях. Він невтомно сипав в монстрів магічними стрілами, обливав їх чаклунським вогнем та засліплював ворожбитським світлом персня й Оберегу. А коли чарівних сил вже не залишилося взяв важкого меча у одного із поранених кочівників і став просто рубати направо й наліво смердючу слизьку плоть нечесті.

Перші проміння сонця бадьоро вистрибнули із-за обрію коли з нападниками врешті-решт було покінчено. Залишки ще недавно грізної й могутньої орди посіпак Похмурих Магів поспіхом втікали на південь. Люди їх не переслідували. Серед них було стільки вбитих та поранених, що про це годі було й думати. З князівського загону полягла більша частина воїнів. Загинули хоробра Конвалія та безстрашний Вірний до останнього захищаючи немовля скіфів від рою крилатих тарганів. Чимало ран дісталося Вернидубу та Крутивусу.

Славко, на щастя, відбувся тільки кількома подряпинами. Проте незважаючи на втому справ у нього знайшлося чимало. Три дні і три ночі він невтомно лікував та зцілював поранених (серед яких був і ледь живий Атей, отруєний чарівним зіллям). Чаклував й ворожив полегшуючи біль і страждання інших. А коли від виснаження паморочилося в голові й підкошувалися ноги завжди поряд опинявся Інісмей. Молодий степовик виявився напрочуд кмітливим та вмілим помічником, на якого можна було покластися в усьому.

Тільки коли небезпека смерті відступила з табору кочівників чарівник вирішив трохи відпочити. Більшість залишків нападників було вже спалено тож в повітрі витав гіркий запах диму й паленої плоті. Чаклун повільно підійшов до озера Себечів та важко опустився на землю. Повівав легкий вітерець наганяючи на пологий берег дрібні сріблясті хвильки. Мирно шелестіли комиші та плюскалася риба в воді.

Парубок згадав про вовка, який загинув і відчув як серце його болісно стислося. Бідолашна тварина багато пережила за своє коротке життя пройшовши шлях від невільного слуги Чорної Чаклунки до його вірного друга та товариша. Він знав, що ніколи вже не забуде ні добрих очей сіроманця ні його веселих помахів хвоста.

Тихе шарудіння відірвало хлопця від цих печальних дум. Юнак оглянувся і побачив позаду себе Інісмея. Співчутливо дивлячись на чарівника роксоланець підсів біля нього й промовив:

– Тужиш за загиблими друзями, брате?

– Так, – ледь гамуючи тремтіння в голосі відповів юнак.

– Наш народ гордий з того, що твої брати поховані разом з полеглими сарматами. Пізніше, коли все трохи вгамується, ми насипмо на місці могили високий курган, щоб усі степовики навіки знали про їхній подвиг.

Чарівник у відповідь тільки кивнув головою і щоб перервати щемливу для нього розмову запитав:

– Що тепер вирішать робити твої співвітчизники?

– Зараз проходить нарада всіх старійшин родів, які залишилися в живих. Сподіваюся їм вистачить здорового глузду об’єднатися в одну спільну громаду, яка б була здатна захистити нас від можливих майбутніх нашесть слуг Зла. Останні трагічні події яскраво показали, що тільки разом ми можемо вберегти свій край від всіляких лихоліть Темряви. Знаю, що ще зранку були посланні вістівники до племен скіфів та кіммерійців. Тай і твій друг Крутивус обіцяв посильну допомогу вашого краю.       

Поки сармат говорив Славко раптом зауважив, що робить це він мовою Зеленого Князівства. Та парубка це вже ніскільки не здивувало, він вже деякий час здогадувався в чому справа тож тепер прямо спитав:

– Не хочеш нічого мені розповісти мені друже?

– А, що розповідати, – важко зітхнув кочівник. – Ти вже напевне й сам про все здогадався.

– Так, я знаю, що ти володієш магічним даром. Кожен справжній чарівник може відчути магічну сутність іншого чаклуна. Але звідки він у тебе? Чому ти це приховуєш? Чого зразу все не розповів мені?

– Довга це історія, – ще раз зітхнув сармат. – Деякий час тому у нашому роді гостював один торговець-чумак з вашого краю, який приїхав купляти наших коней. І так склалася доля, що закохався він до безтями в одну юну степовичку. Дівча теж покохало його і в результаті їхньої гріховної пристрасті на світ з’явився я.