Розділ 16. Виявлення істини

А в таборі сарматів у цей час панувало сум’яття. Всі старійшини і голови родів й племен зібралися перед головним шатром і енергійно сперечалися. Інші степовики обступивши їх колом уважно слухали. Темою для суперечки була доля князівського посланця, що був прив’язаний до стовпа поряд. Говорив в основному Чортомлик. Слова він наче випльовував з рота весь час киваючи головою в сторону полоненого. Опонували йому три старці, які зважено та стримано щось доводили розлюченому пібурювачу.

З’яви князівського загону спершу ніхто навіть і не помітив. Тож дужі Славко та Вернидуб змогли пробитися майже до самих сперечальників перш ніж над табором роздався тривожний клич. Та було вже пізно. Зробивши останній ривок чаклун та його друзі опинилися перед вождями сарматів. Деякі степовики кинулися на них з кулаками та кілька добрячих стусанів дружинників і заспокійливий окрик одного із старійшин швидко вгамували їх бойовий азарт. Піднявши праву руку догори чаклун вигукнув спершу шепнувши Дзвінці, щоб перекладала його слова, що дивовижним чином самі по собі полилися з його вуст:

– Друзі степовики вгамуйтеся! Прийдіть до тями! Не зі злом та ворожнечею ми прийшли до вас. Не вбивати та шкодити вашому волелюбному народу. Ми завітали до вас з простягнутою рукою дружби й взаємодопомоги. Нас прислали провидіння богів щоб допомогти вберегтися від лиха й біди яка насувається на ваш благородний люд. Не слухайте цього чоловіка бо не від богів слова його, а від Темряви. Не вірте тому, що він вам говорить бо все це обман й лицемірство. Знайте, що тавро Зла на ньому стоїть і закликає він вас до загибелі. Будьте мудрими та гідними пам’яті своїх поважних предків.

При цих словах хлопець тицьнув свого чарівного персня в обличчя Чортомлика. Повної впевненості в тому, що саме він і є прислужником Похмурих Магів у юнака не було. Він покладався тільки на свою інтуїцію знаючи, що сяйво чаклунського смарагду ніколи не зашкодить простій людині. І його підозри виправдалися. Як тільки-но зелений камінчик персня опинився перед лицем степовика з нього вирвався сліпучо-зелений промінчик. Яскраве полум’я Добра вмить огорнуло обличчя степовика, який скрикнув, зігнувся пополам й присів. Всі відсахнулися від нього бо вже за яку миттєвість звичайний чоловік почав швидко перетворюватися на незвичне страховисько. На голові в нього з’явилися три великі роги, волосся змінилося на розсип густої кінської гриви. Руки видовжилися й вкрилися дрібною бузковою лускою. Пальці перетворилися на списоподібні кігті. Ноги стали кривими та куцими. Голова і весь тулуб втратили звичну симетричність і гармонію. Вони зробилися поморщеними, наче зсохлими, скоцюбленими.

Коли магічна трансформація закінчилася, те, що колись було Чортомликом піднялося та пронизливо заверещало. Всі кочівники кинулися врозтіч. Славко приготувався використати свої чарівні сили коли раптом щось мигнуло й на згорблені плечі потвори опустилася сіра тінь. Чарівник аж зойкнув впізнавши в ній вовка.

Удар Вірного був настільки сильним, що страховисько не втримавшись на ногах гепнуло на землю. А сіроманець, грізно гарчачи, миттєво вчепився їй в горло. Розпочалася запекла сутичка, не на життя, а на смерть, під час якої жахливе створіння та тварина злилися в один клубок тіл, зубів та кігтів. Слуга Темряви був надзвичайно сильним і могутнім, проте явно програвав вовкові у спритності і завзятості.

Схвильовано спостерігаючи за цим поєдинком Славко міг поклястися, що над вовком весь час витав ледь помітний образ бога Велеса. Молодого чоловіка в короткому овечому кожусі, простих шкіряних та високих мисливських чоботах. Зі невдоволеним виразом обличчя й сердитим зблиском в ясно-сірих очах він почав безжально шмагав чаклунську жахіття своїм довгим батогом. І на кожен такий удар потвора відзивалася таким голосним риком, що від нього аж у вухах лящало.

Врешті-решт при допомозі високих сил сіроманцеві вдалося подолати творіння Похмурих Магів. Підтриманий Велесом вовк все ж зміг перегризти горлянку чудовиську. Після цього дивний монстр востаннє глухо прохрипів-пробулькав, ще трішки потіпався і на кінець завмер. І практично відразу по тому  воно почало розпадатися на окремі шматки випускаючи в повітря хвилі неймовірного смороду. Розпливатися калюжею густого чорного слизу з якого стирчали окремі фрагменти людського тіла. 

Та детально роздивлятися все це Славкові було вже ніколи. Не встиг вовк розправитися з Чортомликом як на нього накинулося два степовики. З мечами в руках вони спробували порубати тварину. Один зблиском персня чарівник відкинув їх від свого чотириногого друга. Знову почувся пронизливий вереск, тіла кочівників вже в польоті стали на очах мінятися, та перетворитися на чудовиськ їм не дали. Просвистіли списи Інісмея та Урузмага і проткнуті ними наскрізь дві напівлюдини-напівпотвори важко плюхнулися на траву.

Вся битва промайнула так швидко, що більшість з ошелешених сарматів під час неї залишилися тільки пасивними спостерігачами. Тільки коли з посіпаками Темряви було покінчено з переляканого натовпу почулися вигуки здивування й страху. Та часу на детальні пояснення того, що трапилося у хлопця не було тож Славко почав говорити про головне, а Дзвінка взялася перекладати:

– Друзі степовики, ви бачили підтвердження моїх попередніх слів. Зараз ніколи розмовляти. З півдня на нас насувається орда страховиськ набагато жахливіших та могутніших ніж ті, що ми щойно знищили. Не барімося. Хапайте зброю і гайда захищати свої домівки.

 І кочівники, ще не зовсім отямившись, все ж прислухалися до закликів чарівника й кинулися обороняти табір.