Розділ 9. Ранкова суперечка

Наскільки Славко знав, що за всю історію свою існування Смарагдове Князівство ніколи і ні з ким не воювало. Невеличку ж армію утримало, на всяк випадок, в основному як своєрідний атрибут влади. Служити у війську було почесною і престижною справою, адже ним опікувався сам князь. Ця монарша турбота поміж всього іншого проявлялася в тому, що зброю, обладунки і всяке інше бойове спорядження виготовляли не тільки найкращі вітчизняні зброярі-умільці, але й закуплялися за кордоном, а фізичною й тактичною підготовкою воїнів займалися найдосвідченіші вчителі держави. В армію набирали добровольців, молодих тямущих хлопців, які надзвичайно пишалися своєю належністю до Князівської Дружини.

На світанку, як тільки-но мерехтливе сяйво зірок згасло а небо змінило забарвлення з вугільно-чорного на блідо-сірий Вернидуб підняв своїх воїнів на тренування. Нічний напад упиря справив відповідне враження і князівські дружинники, щоб підняти дух у загоні, вирішили показати на що вони здатні.

Дивлячись на фізичні вправи дружинників Славко мимоволі залюбувався їх атлетичними дужими тілами. Роздягнуті до пояса засмаглі м’язисті воїни творили чудеса. Спершу їх тренування було схожим на якийсь запальний ритмічний танець в якому гармонійно поєдналися і високі стрибки з різкими присіданнями, і акробатичні виверти та карколомні перекидання. Все дійство було відпрацьоване до такої довершеності, що здавалося наче це роблять не люди, а на вітрі витають швидкокрилі ластівки.

Потім вояки розпочали фехтування. З довгим лозинами в руках вони зійшлися в запеклому двобої, демонструючи при цьому неабияку силу, витривалість та спритність. Захоплений побаченим юний чарівник попросив і його навчити кількох найпростіших вправ. Вернидуб радо погодився і незабаром чаклун й собі закружляв у виснажливому танку. Учнем він був старанним, тож дуже скоро оплески воїнів стали своєрідним визнанням його вправності.

Від тренування їх відірвала Дзвінка, яка запросила всіх на сніданок. Після нього Крутивус розпочав нараду. Пильно оглянувши всіх мандрівників він промовив:

– Дорогі друзі, враховуючи наслідки вчорашнього нічного нападу упиря я хотів би порадитися з усіма вами, як нам діяти дальше. Оскільки були задіяні сили чарів то варто мабуть спершу вислухати нашого мага. Друже Святозар, що б ви сказали на все це?

Славко на мить задумався, а потім невпевнено відповів:

– Я думаю, що нічний інцидент був не випадковим. Мабуть хтось дуже не хоче щоб ми добралися до Степу і робить для того все від нього можливе. Не дивно й що спершу хотіли знешкодити нашу віщунку, яка в своїх видіннях могла побачити щось важливе з майбутнього і розказати про це нам. Ми не чекали такого розвитку подій, не сподівалися на напад в самому серці князівства й втратили пильність. На щастя боги зуміли попередити мене в останню мить, а Вірний своєю мужністю й відданістю дозволив уникнути фатальних наслідків.

– То ти думаєш, що зустрічі з подібною нечистю можуть повторитися? – запитав Вернидуб.

– Так. Переконаний, що попереду нас чекає ще немало неприємних сюрпризів. Тому пропоную відправити жінок назад в столицю, а самим вирушати далі.

– Я проти цього рішення, – зірвалася на ноги Дзвінка. – Це несправедливо. Я хочу продовжити подорож.

– Я теж відмовляюсь повертатися, – спохмурніла Конвалія. – Я одна з найкращих віщунок в князівстві і можу не аби як вам допомогти. Почуваю себе непогано і здатна хоч зараз вирушати в дорогу.

– Друже Святозаре, як ви гадаєте ми можемо все ж взяти з собою жінок? – поцікавився дипломат.

– Не впевнений, що це було б розумно піддавати їх такому великому ризику. Та це особисте право кожного приймати подібне рішення. Стан же здоров’я у сестри Конвалії дійсно задовільний і вона здатна витримати  подальшу мандрівку. Від себе додам, що на роздуми у всіх нас є півдня. До обіду я мушу принести жертву богам й поповнити свої запаси деякими ворожбитськими травами. Так що вирішуйте.

Юний чаклун піднявся і вирушив у ліс. Через кілка кроків його догнав Вернидуб і взявши хлопця за лікоть промовив:

– Друже Святозар, оскільки за наказом князя я відповідаю за вашу безпеку, то від сьогоднішнього дня всі ви повинні ходити в супроводі моїх дружинників.

– Я сам здатен себе захистити, – самовпевнено відповів юнак.

– Не сумніваюсь в цьому, але так мені буде спокійніше. До того ж, я б порадив вам продовжувати займатися бойовим мистецтвом й надалі зранку тренуватися з нами.

Хлопець не став сперечатися з сотником й тільки згідливо махнув рукою й попрямував у ліс щоб на самоті добряче обдумати все, що трапилося за останній час.