Розділ 5. Скупі бібліотечні дані

Перш ніж почати збиратися в дорогу Славко вирішив сходити в шкільну бібліотеку й побільше дізнатися про ту землю яку він мав незабаром відвідати. Після тривалих пошуків виявилося, що про Дикий степ та його жителів відомо не так вже і багато. В основному це були напівправдиві слухи мешканців прикордонних з ним земель та уривки стародавніх легенд і міфів.

Згідно них хлопцеві вдалося дізнатися, що після Переселення частина людей вирішила не приставати ні до однієї з держав, а створити свої, окремі й незалежні громади-роди. Оскільки на півдні Князівства були обширні степові землі вони відправилися туди назвавши свій край Сарматією. За характером степовики були вільними пастухами-тваринниками, що вели на неозорих рівнинах й степах Півдня нелегке кочове життя займаючись в основному розведенням різноманітної худоби. Час від часу степовики приганяли свої табуни коней, стада корів і отари овець до кордонів країни, щоб обмінювати їх на товари виготовлені ремісниками Князівства. За своїм віросповіданням кочівники поклонялися богу Велесу вважаючи його своїм головним покровителем і охоронцем худоби. В суспільному плані не визнавали ніякої централізованої влади підкоряючись лише ватажкам своїх невеликих родових общин.

За слухами виходило, що степовики практично не користувалися магією, оскільки у них було надто мало людей обдарованих здібностями до чаклування. Зате, ті що володіли талантами ворожіння, вважалися обраними і були по особливому шановані у всього кочового люду. Подейкували навіть, що такі чародії-знахарі частенько оберталися вовками стаючи на певний час безпосередніми слугами самого Велеса. Тож вовки й собаки були священними тваринами для всіх племен і родів Степу.

Прочитавши це Славко всміхнувся згадавши про сіроманця Вірного, який не відходив від нього ні на крок від Святозара. Хлопцеві подумалося, що з таким чотириногим другом йому буде простіше знайти спільну мову з жителями Степу.

А ще в шкільній бібліотеці парубок знайшов скупі відомості і про Любомира. Виявилося, що раніше ця людина була дуже шанованим чаклуном в Святограді і мала всі шанси колись стати одним з чільників всього Братства Зеленої Вежі. Проте кілька років тому Любомир з невідомих причин покинув столицю Смарагдового Князівства, зробився Мандрівним Магом і подався в подорож, щоб допомагати всім, хто мав у цьому потребу. Де він зараз знаходиться і як з ним зв’язатися не знав ніхто. В країні де про мобільні телефони, Інтернет і електронну пошту люди і гадки не мали це було й не надто дивною річчю.    

Обмізкувавши прочитане Славко вирішив, що майбутня подорож мабуть неабияк збагатить його новими знаннями та досвідом. Його фантазія малювала барвисті картини захоплюючої мандрівки, зустрічі з незнайомим народом та радість цікавого спілкування. Щодо можливого ризику і небезпеки в незвіданих землях новоспечений чарівник якось не зважав. Він був переконаний, що дасть собі раду з дрібними клопотами. Від великих же бід  хлопець сподівався врятуватися за допомогою тих самісіньких надприродних сили, що і перенесли його в цей казково-фантастичний світ 

З такими оптимістичними мріями та надіями Славко і займався збиранням в далекий шлях ці два дні.