Розділ 4. Неймовірне перевтілення

Славко як і більшість підлітків його віку був великим соньком. Хлопець любив подрімати ранком. Світанковий сон завжди був таким солодким і приємним, що вставати з постелі було понад його сил. Тим паче якщо взяти до уваги, що вчора він допізна засидівся за комп’ютером азартно граючи в нову й захоплюючу гру.

Та вдосталь поніжитися у ліжку хлопцеві сьогодні не вдалося. Ще не встигши розплющити очі він відчув, що навколо нього діється щось не те. Якесь дивне занепокоєння спалахнувши в глибині його свідомості розгорялося все більше й більше. Причини, що викликали цю щемливу тривогу були йому аніскілечки незрозумілими. Чи то справа була в терпкому запаху якоїсь сушеної трави від якого аж щипало в носі. Чи може в надмірно-яскравому (як на люту зиму) сяєві сонечка, яке засліплювало навіть крізь опущені повіки. А можливо підлітка-городянина підсвідомо бентежила незвична тиша, що його оточувала.

Так і не дійшовши до якогось путнього висновку Славко розплющив очі і отетерів. Місце де він зараз перебував було абсолютно не схоже на його кімнату звичайної міської квартири. Хлопчик лежав на низькому вузенькому ліжку в приміщенні стіни якого були збудовані з великих, почорнілих від часу дерев’яних колод. Ошелешений підліток довго розглядав інтер’єр кімнатки яка все більше й більше здавалася йому чимось знайомою.

Заплющивши очі й зосередившись Славко швидко пригадав де він все це вже бачив. Кімната у якій знаходився хлопчик, весь її невибагливий простуватий інтер’єр на всі сто відсотків відповідав всьому тому що він бачив на екрані свого монітора в комп’ютерній грі “Легенди Зеленого Князівства”.

Ошелешений таким неймовірним відкриттям хлопець зірвався з ліжка й підбіг до невеличкого дзеркала, що висіло на стіні. Глянув у нього і обімлів. Замість щуплого худорлявого підлітка з люстерка на Славка дивився високий, атлетично збудований юнак зі смолисто-чорним волоссям й яскраво-карими очима.

“Як це? Чому я тут? Що за чудасія трапилася?” – вражено подумав Славко. І в цю ж мить дивовижний сон що наснився йому цієї ночі швидко промайнув перед очима підлітка: довге блукання серед непроглядного туману, зустріч з загадковим магом на ім’я Любомир, урочисте посвячення хлопця в чарівники. А може все побачене було насправді? Можливо він і не спав, а дійсно став чаклуном і неймовірним чином перемістився в фантастично-казкове Смарагдове князівство?

Та віднайти зараз відповіді на ці нагальні запитання хлопцеві було не дано. В двері хтось постукав і тоненький голосок по-мишачому пропищав:

– Брате Святозар, головний наставник Магічної школи Магістр Мирослав просить вас негайно завітати до нього…

Робити було нічого і щоб розібратися що й до чого Славко вирішив на деякий час видавати себе за юного чарівника на ім’я Святозар. Нашвидкуруч умиваючись і вдягаючись хлопчик находу згадував всі найдріб’язковіші деталі та подробиці гри у яку він так захоплено бавився напередодні. А оскільки пам’ять у нього була відмінною підліток без будь яких проблем одягнувся та віднайшов дорогу до кабінету Магістра. Тут панувала приємна напівтемрява й прохолода. Сам Магістр Мирослав сидів за столом і замислено дивився у вікно. Почувши скрип дверей швидко підняв очі і приязно мовив:

– Доброго ранку, брате Святозаре. Як життя?

– Чудово, брате Мирославе.

– От і добренько, бо я маю до тебе одну важливу справу.

Махнувши рукою наставник проказав:

– Та ти сідай, сідай. Бесіда у нас буде довгою.

Коли Славко присів Магістр поважно промовив:

– З тих відгуків, що в мене є, бачу, що ти один з найуспішніших учнів нашої Магічної школи. В тебе є добрі здібності як до практичної магії так і до вивчення різноманітних ворожбитських трав та зілля. Час вже використати їх для користі Добра й Справедливості.

Магістр зробив невеличку паузу і уважно глянув на парубка своїми світло-сірими очима.

– Що ви маєте на увазі? – запитав Славко.

– Наш вельмишановний князь вирішив вислати кілька дослідницьких експедицій на південні межі країни. В їх склад поміж усіх інших учасників мають увійти і молоді та здібні Майстри нашого Братства. Тож я і подумав, що можливо і тобі захочеться взяти участь у одній із тих подорожей.

– А чому саме я? – поцікавився Славко, відчуваючи, що директор не все договорює.

Мирослав важко зітхнув і з якимось сумом в голосі відповів:

– Вибір на тебе випав невипадково. Справа в тому, що офіційно експедиція у яку ти можеш увійти має навести доброзичливі дипломатичні стосунки з сусідським племенами кочівників. Та неофіційно, і це має залишитися виключно між нами, ви маєте стати своєрідними вивідниками князівства. Існують небезпідставні припущення, що дуже скоро на околицях держави можуть з’явитися слуги Зла – Створіння Чорних Магів. Ваше завдання буде розвідати все про них, а по можливості і знешкоджувати.

Ти вже кілька разів приймав бій з Силами Зла і маєш уяву, що вони собою представляють і як з ними можна боротися. А після успішного проходженням Дорогою Долі у Віщунок багато хто вважає, що ти обранець богів, і знаходишся під їх покровительством. Тож твоя кандидатура на цей похід отримала підтримку і на високій нараді Магістрів Братства і навіть у самого князя. Тепер вибір за тобою.