Розділ 2. Дивовижний сон

Славкові приснився дивовижно-реалістичний сон. У ньому хлопець довгенько кудись прямував крізь густий сіро-ватяний туман. Тиша, від якої аж у вухах дзвеніло, приглушувала його поквапливі кроки. Легені обпікало морозне, насичене наелектризованим озоном, повітрям. Втома важким свинцем безжально сковувала м’язи хлопчачих ніг. Проте незважаючи на все це підліток чомусь вперто поспішав у похмурій імлі не маючи й найменшої гадки для чого та куди він іде.

З часом, в’язкий наче кисіль туман, що оточував його, непомітно набув зеленуватого відтінку, і в ньому звідкілясь почали з’являтися яскраво-сяючі прожилки. Спершу їх було небагато, проте з кожним кроком ставало все більше та більше. Різнобарвні нитки хаотично плавали навколо хлопця і наче намагалися дізнатися хто він такий та чого порушив їх спокій.

Славко навмання простягнув руку до однієї з цих поцяткованих незрозумілими знаками вогняних стрічок, і відчув, як від дотику з невідомою субстанцією приємне збудження швидко розливається по його тілу. В цю ж мить свідомість хлопця пронизала думки, що напевне ця нитка і є його провідником, та що тримаючись неї він врешті-решт досягне мети своєї мандрівки.

Звідки до підлітка прийшло таке одкровення він не знав, проте інтуїтивно відчував, що воно вірне. Тож щоб не забивати собі голову всілякими сумнівами та нерішучістю слухняно попрямував за своїм іскристим провідником, сповна довірившись йому. Ішов хлопець достатньо довго. Через липкий туман, крізь фантастичне мереживо мерехтливого павутиння, повз численні озера, фонтани й водоспади феєричного сяйва. Інколи йому навіть здавалося, що час призупинив свій віковічний плин і він просто загубився десь в безмежжі нескінченого простору.

Та врешті-решт Славко вийшов з сутінкової імли і опинився на невисокому пагорбі. Тут, під розлогим старим дубом, палало невеличке багаття. Засліплений його яскравим полум’ям хлопчик кілька хвилин безпорадно мружив очі поки його зір не повернув собі звичної гостроти. І тільки тоді підліток помітив, що неподалік від нього навпочіпки сидить чоловічок, своєю маленькою і огрядною поставою, дуже подібний до казкового колобка. Вугільно-чорне волосся незнайомця розсипалось по його широких плечах, на засмаглому обличчі панував вираз спокою та зосередженості, замислений погляд був спрямований кудись вдалечінь.

Довгий зелений плащ і кумедний крислатий капелюх навів Славка на думку, що десь він вже десь бачив цю людину. Придивившись уважніше до круглого доброзичливого лиця чоловіка та його пишних козацьких вусів підліток зрозумів, що перед ним знаходиться продавець комп’ютерних ігор, у якого він сьогодні придбав “Пригоди в Смарагдовому Князівстві”.

Вражений таким відкриттям хлопець ошелешено завмер на місці не знаючи, як йому вчинити дальше. Та появу підлітка було уже помічено. Відірвавшись від своїх дум чорноволосий чоловічок окинув Славка зацікавленим поглядом і вдоволено промовив:

– Здраствуй Славку! Радий тебе тут бачити.

– Привіт! – чемно привітався хлопець і відразу поцікавився. – Хто ви, і де ми знаходимося?

Незнайомець приязно всміхнувся і тихою мелодійною мовою з ледь помітним акцентом відповів:  

– Я Мандрівний Маг Любомир. А знаходимося ми в місці яке поза часом та простором.

– Як це поза часом та простором? – не зрозумів Славко.

Мандрівний Маг підкинув у вогнище кілька сухих галузок і почав терпеливо пояснювати:

– Зараз це не так важливо, та й тобі поки що всього не зрозуміти. Головне, що ти відчув мій Чаклунський Поклик та спромігся переміститися сюди. Повір на таке здатне тільки особливі та обрані люди.

– Чим же я такий особливий та ким вибраний? – поцікавився хлопчик.

– Особливий тим що маєш прихований поки, що хист до великої магії, а обраний самими богами для  величних справ та славних подвигів, – загадково пояснив товстун.

– З чого ви все це взяли? – засумнівався Славко.

– Комп’ютерна гра яку я тобі сьогодні дав була своєрідним посібником-стимулятором. Граючи в неї ти не тільки отримав головні відомості про життя, вірування і традиції в Смарагдовому Князівстві. Застосовуючи різноманітні чаклунські заклинання та здійснюючи всілякі магічні ритуали ти несвідомо відкрив у собі чималі здібності до чарів. Саме вони й допомогли тобі потрапити сюди в та знайти мене.

– Для чого ж я вам тут потрібен? – не вгамовувався хлопець.

– Про це дещо згодом. Зараз головне провести обряд Посвячення. Нехай боги підтвердять свій вибір. Згідний на це ритуальне випробування?

Славко кивнув головою на знак згоди відчуваючи солодкуватий трепет лише від однієї думки про майбутні пригоди, які на нього чекали. Любомир на цей вчинок підлітка розуміючи всміхнувся і почав тихенько наспівувати:                    

Славмо Рода, люди!

Він же з нами всюди!

Як погляне в річку –

Плаває плотвичка;

На сад позирає –

Грушка визріває;

Посміхнеться полю –

Житечка доволі!

Слава богу Роду!

Слава богу Роду!

Коли пісня стихла, Мандрівний Маг, підвівся з землі і підійшов до дерева. Дуб під кроною якого вони знаходилися, як тепер помітив хлопець, мав величезне дупло. В ньому знаходився жертовник бога Рода, Творця Всесвіту, розпорядника всього живого. Від його рішення залежало, бути Славкові чарівником чи ні. Все це підліток збагнув як тільки згадав сюжет комп’ютерної гри в яку він грав з таким захопленням.