РОЗДІЛ ДРУГИЙ ЧАСТИНА 4

                                                                         РОЗДІЛ 2
                                                                        Частина 4

В руці Дари загорілася золота сфера, жбурнула вона її велетню в голову, від чого той загорівся й крикнув сильним голосом:

– Друга доза, виходи!

– Без проблем, – сказав ворог, який опинився на місці Голіафа. Обличчя у нього було собаче, очі зміїні, а ріст близько п’яти метрів. Дара почула голос свого меча:

– Подруго, думаю тут час використати щось по-серйозніше. Цей собака може легко тебе роздавити, а потім зжерти.

– Думаєш, у нас є щось, яке би могло йому помішати? – невпевнено запитала дівчина.

– Звичайно є, але він не останній покидьок, – відповів Платина. –  Слухай мене: твоєї сили не достатньо,  щоб його перемогти, але голова дав тобі таку можливість. Тому ми зможемо його здолати і врятувати твою душу. Повторюй за мною те, що я скажу.

Дарія погодилася та кинула велетню золоту сферу, яку він схопив щелепою. Як тільки попробував прокусити вона вибухнула жовтою отрутою, яка попала йому на очі, від чого він осліп.

– Думаєш, це мене зупинить? – крикнув до неї собачий велетень. –  Мій нюх мене не підведе, відчую де ти і проковтну як пампушку.

– Не слухай того песика, – порадив дівчині дух меча. –  Якщо хоче сильно постраждати, то ми йому скоїмо таке, що він пошкодує. Переможемо його або моєю силою, або вогнем Хмарецького. Лише тобі вибирати, що ми до нього застосуємо.

– Ну що ж, Платина, – сказала Дара. –  Давай об’єднаємо їх.

– Добре, Даро – погодився  він. –  Повтори за мною назву: Палаюча платина! Дует отрути та вогню! Дійте разом!

Дара повторила за ним цю фразу, і через велике вивільнення духовної сили ворог запалав вогнем та за кілька секунд перетворився в попіл і щез.

– Не встигли ми йому показати, як він зразу злився, – мовив до неї дух.

– Так і є, – погодилася Дара. –  Розкажи мені про цю силу, яку ти показав, звідки вона взялася, хто її придумав та наскільки вона потужна?

Всі жителі міста, яким Хмарецький передав свою силу перемогли ворогів, які хотіли забрати їхні душі. Відчувши це, голова звернувся до Олі, Люби Іванівни та Михайла:

– Увага, друзі! Всі, хто бився зі своїми дозами подолали їх. Тепер потрібно зупинити контроль над ними. Треба думати, як це зробити.

– Ні, Ігорю, не треба, – звернулася до нього Люба Іванівна. –  Ти дав їм силу і вони врятували свої душі. Свою справу ти зробив. Настав час мені щось зробити, щоб зупинити контроль над людьми.

– Зачекайте, Люба Іванівна, – попросила Оля. –  У вас є план якихось дій?

– Потрібно просто зняти зі всіх людей квадратні мікросхеми, які ввели їм через укол, що назвали вакциною від Фіцедули, – відповіла Цаплінська. –  Тільки ми з вороном можемо це зробити. Силою духу й тіла. Дам йому сигнал, і він вилетить та зніме той чіп з чола людей. Контроль закінчиться і всі вони впадуть на землю.

– Коли я перемогла свою дозу, до мене звернулася дитина, яка не встигла народитися, – сказала Оля. –  Повідомила вона мене, якщо ви використаєте силу духу й тіла, ваше тіло не витримає навантаження. В такому разі залишите Віру одну. Люба Іванівна, невже ви цього хочете?

– Олю, – звернулася до неї стара. –  твій обов’язок як лікаря – рятувати людей, а найголовніше з цього, то не нашкодити. Я прекрасно розумію що ти відчуваєш, але не можу залишитися. Люди, не знаючи правди, погодилися на так звану вакцину від вірусу та дорого за це поплатилися. Щоб спокутувати їх вину, я зніму з них ці квадрати.

– Правду кажете, – погодилася дівчина. –  Головне нікому не нашкодьте.

– Менше слухай тих дітей, – порадила їй Цаплінська. –  Тому, що іншого виходу з ситуації я не бачу, бо його просто немає. Люди зробили свій вибір та все, що в їх силах, тому треба їм помогти вибратися з цього. А тіло моє у двох випадках поражене дозами Фіцедули. Щодо моєї внучки Віри, то скажу що в неї є любов до ближнього та не всім дано це зрозуміти. Я бачу її душу, яка хоче людям добра. В тяжкий момент, чи навіть будь коли, вона хоч і не засміється до тебе, не обніме, не поцілує, не скаже ласкавих слів, але коли щось робиш – допоможе, бо знає, що треба допомогти. А більшого і не треба. Той, хто це зрозуміє та в кому вона себе побачить зможе бути із нею завжди. А зараз, хлопці, звільнимо людей від ворожих пут, чим і завершимо цю боротьбу із духами злоби, ціллю яких було осквернити навіки наші душі. Лети, чорний вороне!

І прилетів чорний ворон на площу міста та познімав із чола контрольованих людей ворожі мікросхеми й попадали непритомні жителі Райлівець на дорогу площі разом із Хмарецьким, який впав на сцену. Коли ворон знімав квадратну схему із чола людей, разом із нею з того місця вивільнювалася чорна кров, яка забруднила дорогу. Віра в той час знаходилася без свідомості в автомобілі швидкої допомоги. Дівчина як і всі люди опинилася в чорному просторі. Напроти себе вона побачила чоловіка, який не був схожий на ворога, а його доволі красива зовнішність як крапля води нагадувала Царя Фіцедули, з яким боролася Цаплінська.

– Ти є внучка Люби Іванівни, – сказав посміхнувшись ворог. –  Видно, що лівша, як твоя бабуся, так і Хмарецький з донькою. Твоя мама Надія, а твій тато Петро. А тебе звуть Віра. Знаю я багато чого. Тобі вкололи препарат, що в десятки разів сильніший за вакцину Фіцедули. В нім хоча і немає того, що ви називаєте квадратною мікросхемою, але є все для того, щоб вплинути на твою душу. Підкорися мені, вибрана!