РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Того дня о десятій годині ранку, біля Райлівської міської ради зібралося багато народу, близько п’ятиста людей, які категорично проти теперішньої влади. Оточивши приміщення зі всіх боків, сильно обурений натовп виступив із криками: – Арбузьку геть! – Арбузьку геть! – Арбузьку геть!

– Геть свиню годовану! – скрикнула Оля виходячи із натовпу. - Увага, райлівчани! Зібралися ми тут для того, щоб відправити у відставку «царицю» Арбузьку, яка руками депутата Олексія Пального знищила трьох людей і причетна до викрадення Христі. Через дві години у міській раді проводитиметься сесія та перед нею нам треба увійти в приміщення, потрапити в кабінет Арбузької та задати їй жару.

Всіх п’ятсот людей вигуками підтримали її. Тоді дівчина каже їм:

– Треба якось потрапити до міської ради – сказала до народу Оля. - Так як всі вхідні двері зачинені, доведеться пробиратися силою.

Раптом до міської ради приїхав поліцейський автомобіль із якого виходить Шмигаль з поліцейськими. Подивившись на ситуацію, майор звернувся до натовпу:

Увага всім, хто оточив міську раду! – сказав він людей. - Я не хочу вам зла, тільки прошу вас відійдіть подалі від будинку та ідіть своєю дорогою, розходьтеся! Якщо не послухаєте мого прохання, я та поліцейські будемо змушені використати зброю проти вас.

– Що ти сказав!? – люто запитала Оля. -  повтори ще раз!

– Олю, слухай мене – мовив Шмигаль дівчині. - Те, що ти задумала не вписується у ніякі рамки. Розумію твою злість щодо викрадення Христі, але зараз зовсім інше. Ти хочеш силоміць проникнути в міську раду і зробити те, що тобі хочеться. Я тобі цього не можу дозволити. Ідіть звідси з миром, бо Арбузька наказала перестріляти всіх, а тебе, Олю, в першу чергу.

Після цього, вийняв із кишені пістолет і направив його на людей.

– Слухай, Петре Майоровичу – звернулася до нього Оля та дістала з лівої кишені пістолет, який направила на нього. - Є у нас докази щодо цього, Пальний нам все розповів. А ти хочеш своїми діями замінити Льоху, або навіть перевершити його. Опусти зброю, бо гірше буде, забирай  своїх трьох поліцейських і Назара, який є викрадачем Христі, сідайте в машину та їдьте звідси подалі.

– Геть злодюги з нашого міста! – крикнула Люба Іванівна, виходячи з натовпу, тримаючи сумку в лівій руці. Швидко витягнула з неї Славкову рушницю та направила на поліцейських. – Трофеї крепківські копи не беруть, так що Петре, руки в гору. І ви, три бовдура з Назаром ані руш. Хочете людей повбивати, гади смердючі, злодюги підлі і ганебні?!

– Добре, гаразд, нехай – злякано відповів майор. - Але більше двох в міську раду не пропущу! Тому, що проти голови ви настроєні серйозно.

– Я йду – сказала йому Оля. – І Дара зі мною.

– Добре дівчата – погодився поліцейський. - але перед тим, як увійти в приміщення, здайте, Олю, мені зброю. Не здасте – стрілятиму.

Раптом Русий, підкравшись з-за спини, врадив гумовою палицею одного з поліцейських, від чого той втратив свідомість, другого вдарив по голові пістолетом, третій правоохоронець здався йому. Обернувшись, Шмигаль вистрілив в Назара і поранив його у ліве плече. Побачивши це, Оля стрільнула у напрямку ноги майора і сказала йому:

– Достатньо, Петре Романовичу – звернулася до нього Хмарецька. – Я виконаю вашу вимогу.

– Олю, що ти робиш? – запитала Дара. - Там нас уб’ють без цього.

– Не бійся, просто роби, що кажу – відповіла Оля. - Йди за мною.

Тоді Оля поклала свій пістолет Любі Іванівні до сумки. Після цього Шмигаль підійшов до дверей міської ради, дістав з кишені ключа і відкривав їм двері.

– Пане майоре – звернулася Оля. - Цей хлопчина - Назар, який замаскувався під вашого підлеглого. Прошу, викличте йому швидку допомогу, не помирати йому ж тут?! А насилля породжує насилля. Тому, щоб перемогти його, треба поступово добиратися до кореня. А добравшись – зі всіх сил вирвати його.

– Буде по вашому – погодився майор. - заходьте всередину і знайте, що там вам взагалі не раді, тому ще маєте змогу передумати.

– Краще не починай – строго заявила Хмарецька. - Думаю ти зрозумів.

Закривши за собою  двері міської ради, дівчата пішли до кабінету голови і побачили його зачиненим.

– От і все Олю – сказала дівчині Дара. - Добралися…

– Це ще не все – відповіла дівчина. - Арбузька відповість за все!

Дістала з правої кишені пістолет та вистрілила ним у замок. Далі відкрила двері та разом з Дарою зайшла в кабінет Арбузької. Вікторія Миколаївна сиділа за розкішним столом, ледь підняла голову та глянула на дівчат.

– Ну ж що, зміюко пожадлива – звернулася до неї Оля. - настав твій кінець.

Після цих слів направила на Арбузьку зброю і сказала:

– Останні п’ять років, ти і твої працівники даремно отримували високі премії – строго заявила Оля. - Сама бачиш, немає ні тротуарів, ні доріг.

– Не твоє діло, Хмарецька – різко відповіла голова. - Прибери зброю.

– Стривай, не так швидко – продовжила дівчина. – навіщо ти наказала Пальному вбити трьох невинних людей і дала згоду на викрадення Христі Кічинської?