РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Розбудивши   Христю, дівчата разом із Любою Іванівною вибралися з лісу та вирушили до міської ради. Прийшовши в 11 годині у кабінет голови, розповіли пані Арбузькій подію, яка того вечора трапилася із ними. Жінка вона на вигляд доволі розумна, років їй за п’ятдесят, висока на зріст, повної статури. У неї коротке русяве волосся, кругле лице та темні очі. Одягнена пані голова у жовту сукню та чорні туфлі. Побачивши своїх несподіваних гостей, привіталася із ними та сіла за стіл. Вислухавши до кінця їхню розповідь, голова відповіла їм:

– Дуже шкода, дівчата, що таке з вами трапилося, – звернулася до них Арбузька. - Скажу вам, Ольго Ігорівно, що той, кого ви бачили у лісі точно не Пальний. Я цього пана добре знаю і він не здатний на таке звірство.

– Хочете сказати, Вікторіє Миколаївно, що я помиляюся? – запитала  Оля. - Чи може ви взагалі вважаєте, що ситуація, яка з нами сталася є вигадкою, для того щоб ваш вірний слуга Льоха Павлович Пальний вийшов чистим з води? Ви ж самі його на мене наслали!

– Вибач, Олю, але в цім випадку нехай поліція розбирається – відповіла вона дівчині. - Ви не можете свідчити про когось не маючи доказів.

– Добре, пані голово – відповіла їй Люба Іванівна. - Зараз ми прийдемо в поліцію і розповімо їм нашу ситуацію. Побачимо як він буде говорити з нами і на чиїй він буде стороні. Я більш ніж переконана, що у нас достатньо доказів для того, щоб визнати Пального винним у злочині.

– До побачення, Миколаївно, – попрощалася із нею Оля. - Люба Іванівна права, і мені також цікаво послухати що про це скажуть у поліції.

Менш як за пів години, вони всі разом вже були у поліції. Зустрів їх майор – Шмигаль Петро Романович. Років цьому чоловіку за сорок, високий ростом, стрункий, лице його овальне, молоде, очі чорні як смола. Привітавшись, дівчата розказали поліцейському про подію, що трапилася із ними. Після того пан майор, подумавши, впевнено їм відповів:

– Шановні свідки і потерпілі – звернувся він до них. - Оскільки ваша подруга Ольга Хмарецька отримала від зловмисників сильний удар по голові, вона не може тверезо свідчити про те, хто був з нею у лісі. Тим більше, випивши склянку вина зловмисника, від якого могло статися отруєння організму, ви мали викликати швидку для допомоги подрузі. А зараз, рекомендую розпочати слідство по статтях: 125 та 115 Кримінального Кодексу, а саме: «Легке тілесне ушкодження» та «Навмисне вбивство».

– Шановний пане майор – звернулася до нього Оля. - Льоху Пального бачила не тільки я, а й Люба Іванівна, ви на це увагу звернули?

– Я вас зрозумів – відповів майор. - Але слів ваших не достатньо для того, щоб сказати, що депутат Пальний винний у злочині. Вікторія Миколаївна вам добре сказала, і я вам пояснюю, що ця людина не  може бути причетна до цього злочину. Тому ви не будете в заяві писати підозру на нього і звинувачувати високоповажну людину  у злочині.

– Іншими словами ви покриваєте злочинця, який мало не вбив нас! – строго сказала Оля. - До того ж, ви ведете фальшиві розслідування.

– І на основі чого ти зробила такі висновки? – перебив дівчину майор.

– Тому, що вам до лампочки люди! – люто крикнула Оля. - За п’ять років правління Арбузької, одна людина та два депутати, які були проти неї та її  вірних слуг зникло безвісті! Все це тому, що Арбузька безсердечна звірюка, яка руками своїх підлеглих прибрала трьох людей з лиця землі, які боролися проти неї та хотіли добра жителям міста! Арбузька займається повільним геноцидом жителів нашого міста і повинна за це сісти в тюрму! Але по вашому нікчемному розслідуванні ці люди розчинилися у повітрі, або іншими словами безслідно зникли, і я по ваших «ідеальних» висновках зійшла з розуму і плутаю Пального з кимось. Знайте, що через вашу хамську байдужість вбивці цих людей на свободі, і вчора ввечері напали на мене і моїх подруг. Серед лиходіїв, як вже зазначала є депутат Пальний, хоча ви і пані Арбузька ніколи цього не визнаєте.

– Недавно вияснилося, що люди, які пропали безвісті, виїхали за кордон без відома, – відповів дівчині майор. - Незважаючи на це, ми надалі ведемо слідство.

– Аби ти так, скотино, був за кордоном як вони! – звернулася до нього із криком Люба Іванівна. - Що гаде, будеш їх із того світу повертати? От якби тобі так, заразо, твою противну морду затулили, відро й мішок тобі на голову наділи, влупили би раз по твоїй пустій дині, запам’ятав би аж до нині! Та й ще би кинули в капот, щоби засох у тебе рот то й говорив би зовсім по іншому.

Після цих слів, Петро Романович замовк. Тоді Оля йому каже:

– Ви, пане майоре, як собі хочете – звернулася до нього дівчина. - Якщо ви покриваєте Пального, бо так вам сказала Арбузька, покривайте і далі. Але якщо, цей вбивця надалі насмілиться напасти на мене, Дару, Христю, чи на будь - якого жителя Райлівець, то піде за ґрати по повній програмі. Тоді вже і «цариця» його, також від правди не втече!

– Раджу вам, Петро Романович серйозно до цього віднестися – звернулася до нього Дара. – Тому, що це дійсно злочин. І той, хто його вчинив має бути покараний згідно закону.

– Добре, Даріє – відповів майор. - А зараз Христино, Даріє і Ольго, а також як свідок пані Любо, напишіть заяву і опишіть у ній свою ситуацію. Тоді ми розпочнемо слідство. І можливо знайдемо цих злочинців. Раджу вам у заяві про Пального не писати, а якщо пишете, то напишіть що чоловік, який був у лісі досить схожий на нього.

Написавши заяву, Оля з дівчатами та Любою Іванівною покинула кабінет майора, вийшла із поліції та вирішила що робити далі.