РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

У нашому світі багато таємниць. Кожна з них є різною та унікальною. І не важливо чи це стосується природи, політики, економіки чи навіть релігії. Для того, щоб пояснити будь-яке незрозуміле явище, люди вигадують безліч теорій, які стають істиною для когось. Здогадки і не більше. Можна сказати, що є різні категорії людей. Одні твердо вірять і служать єдиному Богові, інші теж вірять у Нього, але не шукають Його всім серцем, бо душа їхня прагне до легкого життя. Ще є люди, які вірять в те, що є Бог, але не усвідомлюючи, поклоняються і служать тому, хто йде проти Бога. Ця історія про трьох дівчат з різними поглядами  на життя, про їхню діяльність, характер, віру, переживання. І сподіваюсь - вона повинна навчити чогось.

Місто Райлівці. Місяць серпень. Десята година вечора. Вулицею, довкола будинків, вишикувались нічні ліхтарі, а дорогою поодиноко блимають фарами автомобілі. Троє дівчат ідуть вулицею стиха перемовляючись між собою. Одна з них - Христя, хороша, добра, ласкава дівчина, з багатодітної сім’ї, яка є членом християнської церкви. Дівчина невисокого зросту, середньої статури з довгим брунатним волоссям, видовженим лицем, блакитними очима, прямими темними бровами, пухкими губами в темно-синій футболці та джинсах. Христя - студентка економічного інституту. Друга – Дара, добра, працьовита, наполеглива дівчина, одна у сім’ї. Висока на зріст, повної статури з білявим коротким волоссям, повним рум’яним  лицем, чорними очима, широкими темними бровами, тонкими губами у чорній футболці та джинсах. Закінчила професійно технічне училище та працює поваром у місцевому ресторані. Третя – Оля, красива й добра дівчина. Струнка й невисока на зріст з довгим чорнявим волоссям, круглим лицем, карими очима, густими чорними бровами, повними губами, серйозним виразом обличчя. Одягнена у білу футболку, сині джинсові шорти та жовті босоніжки. Оля - випускниця медичного коледжу. Йдучи далі по вулиці, дівчата зупиняються навпроти кафе.

– – Чому би нам не зайти? – запропонувала дівчатам Оля, глянувши у бік кафе.

– О, я не проти – погодилася із нею Дара. - Але навряд - чи тут готують смачно.

– Ходімо, але будьмо обережні, мовила насторожено до дівчат Христя. - Адже сюди приходять люди, наміри яких нам невідомі.

Дівчата переступили потертий поріг невеличкого кафе. Озирнувшись навколо побачили, що крім них із відвідувачів у приміщенні немає нікого. Опанувавши своє здивування, дівчата все ж присіли за столик. За хвилю до них підійшов офіціант взявши в них замовлення.  Христя замовила чай із лимоном, Дара круасан із шоколадом, а Оля піцу з куркою та яблучний сік.

– Скажу вам, дівчата, що людина, як будь-яка жива істота, потребує хорошого харчування, – пояснює дівчатам Дара, смакуючи круасаном. - Однак, для того, щоб збалансовано харчуватися, потрібно працювати на роботі та отримувати хоча б середню зарплату. В іншому випадку, доведеться жити як є.

– Цілком згодна, – погоджується з нею Оля. - От уявіть собі, дівчата, що все те, що є у легендах, казках, міфах може виявитися правдою. Тобто я веду до того, що вся фантастика, про яку ми знаємо чи чули може бути реальністю.

– Краще читати Євангеліє – відповідає їй Христя.

– Правильно, Христю – сказала Дара, погодившись із нею. - Олю, ти краще навчися готувати собі хорошу страву, а не думай за всякі нісенітниці. А то вже зовсім схудла, що на розум тобі всяка маячня приходить. Ріст у тебе один метр і шістдесят п’ять сантиметрів, а вага твоя п’ятдесят кілограм. Подумай над цим.

– Не бачу в цьому чогось поганого, – впевнено відповіла Оля.

– Бери приклад з Христі – порадила їй Дара. - Вона молодець. Із ростом один метр і шістдесят сантиметрів та вагою шістдесят п’ять кілограм у неї гарантовано не буде ніяких проблем зі здоров’ям. Ну а мій ріст становить один метр і вісімдесят сантиметрів, а вага у мене сто шістнадцять кілограм. Але це вже інша справа.

– Ну і добре, дівчата, – відповіла не жваво Оля, відвівши від них погляд.

– Та й хлопці не захочуть худої дівчини, – продовжує Дара. - І вік у тебе вже такий, що дійсно важко буде підшукати собі другу половинку.

– Слухай, подруго, ти на себе подивися, – люто відповіла Оля, тикнувши на неї пальцем. – Кому потрібна діжка двохметрова? Тим більше у своїх двадцять два, Даро, ти навіть не задумуєшся над тим, як скинути вагу. Не кажу вже за другу половинку.

– Сказала це дошка, якій двадцять чотири – впевнено відповіла Дара. - Та навіть якщо відкинути твою вагу і вік, то ще крім того у тебе розум не в порядку. Надивилася всяких фільмів і думаєш, що події, які там відбуваються можуть бути в реальності. Звичайно, Олю, це моя думка. Але раджу тобі одне: забудь про те все і живи справжнім життям. Подивися навкруги… Невже світ, який створений самий Господом Богом тобі не милий?

– Так, Олю, – долучилася до розмови Христя. -  Бог любить нас і хоче, щоб ми пізнали Його любов. І кожна людина: я, ти, Дара, може пізнати любов Божу, якщо тільки бажатиме цього та готова буде відкрити для Господа серце своє.

– На відмінно пояснено – сказала Дара, погодившись із Христею. - Хоча я не завжди Христю розумію, і навіть деколи можу із нею не погодитись, але цього разу вона каже правду. І ти, Олю, повинна це зрозуміти.

– Вирішила пограти мені на нервах? – запитала Дашу Оля, припіднявшись та спершись руками об стіл. - Розумію, мене ти любиш обмовити, не подивившись на себе. Але чим тобі Христя не вгодила? Хіба вона неправду каже? У кожного з нас є своя думка і кожен йде своїм шляхом. Всі ми здатні помилятися. Бо ми не досконалі. І у нас є право вірити в те, що ми хочемо і вважати за правду те, що нам до душі.