***

— Точно! Василю ти точно геній! Його онучка Ліда. Вона точно повинна знати, що з Дідом і хто він є. Треба тільки знайти її. Хтось з вас знає, де вона живе?

— Можна її позвати. Давайте разом. Л-ііі-ддда. Л-і-д-аааа. - кричав Пес.

— Ді-іііі-да! - повторював Василь.

— Тихіше, ви! Дід певне поснув. Не галасуйте!

— А я згадав, Діда треба рятувати. - З розумним виглядом закрокував Василь. - Таак, що ми маємо. М-М-М. Дід, Ліда, треба знайти. А що ж треба знайти. МММ… О, я знаю, треба подати оголошення, що ми знайшли Діда. О!

— Василю, ти мене знов дивуєш. Точно! Нам потрібна газета. Так! Де ж її узяти? – Мітла зрадів новій ідеї.

—  Котлета? О, ні, дякую. Я не люблю котлет - відмахнувся крилом Василь.

—  О, а я б з’їв! Можна мені дві, а краще п’ять - облизувався Пес.- Гав! Кавклетаааа!

—  Газета! Газета! Ми можемо подати у розшук Дідову онучку. Але нам треба фото і, а що далі? Куди йти далі. Де може знаходитись те місце, де малюють газети? А? Хлопці, ну ж бо, думайте.

Мітла крутив головою у пошуках ідей. Але чітко не розумів, що ж робити, навіть, коли і фото знайдеться.

— Газета! Газета! А я хочу О-М-Л-ЕЕЕ-Т-А. - Кричав Василь.

— Який омлет? Хіба птахи їдять собі подібних? – Мітла дуже здивувався словам Василя.

— Здібний? О, так, я дуже здібний парубок. Послухайте, я навіть співать вмію.

«О-О-О - затягнув Василь - Яка велииика красссна небесная краса….»

—  Тихо! Тихо! Я вимагаю тиші! -  Мітла вже не тямив себе від злості - Давайте думати, як розшукувати Ліду.

— Я знаю – Пес тихо промовив і почав чухати лапою за вухом.

—  Ну…кажи, швидше. - З нетерпінням промовив Мітла.

— Ну. Е. Ох і надоїли мені ці гризуни. - Пес продовжував чухатись, аж очі закатувались від задоволення.

— Які лизуни? Ану давай я подивлюся, хто тебе тама лиже. - Папуга почав роздивлятися Песика.

— Та кажи вже! – Мітла був на взводі.

— Ну в Діда ж є її фото або речі. Я можу на нюх знайти по фото. Я ж цей - цікавий Пес.

- О О О. Точно ! Песику, ти мій рідненький. -Мітла обійняв Пса. - Цікавий ти мій Пес. Значить нам треба знайти річ Ліди і ти унюхаєш її слід.

— А як ми витягнемо із хатки піч? - Василь роздумував над новою задачею - І що нам із нею робити потім? На печі полетимо нюхати Ліду?

— Добре, хлопці, чекайте мене тут. Я швидко – одна нога тут інша там.

—  О, ні, Мітла ти чого не треба розривати ноги. Хай вони будуть разом.

— Гав. Да! Хоча, у нас по 4 лапи. Можна і на 3 походити. Ну ось так.

Пес почав демонструвати, як саме та тільки в нього погано виходило. Він весь час валився на бік.

— Ой, біда! Біда! В мене вкрали 2 лапи. Ой, що ж робити. Квитанція! Квитанція! На поміч! – Василь кричав, що сили.

— Василю, заспокойся! Не кричи. Ти папуга і у вас в усіх по 2 лапи. - Мітла спішив заспокоїти друзів і бігти по справах. Відшукати, щось що належить Ліді справа не з легких. Особливо, якщо не знаєш, які речі її, а які Дідові. Раніше він над цим не замислювався і не звертав уваги.

— Як це 2 лапи? Де ще дві? Ми ж друзі і я як і ви повинен мати 4 лапи. ААА! - почав ревіти папуга. - За що це мені? Треба шукати Діда, Ліду та ще і мої любі лапки хтось вкрав. Ааа! Бідний я, бідний.

— Так в тебе ще і ніс не такий як в мене. Чого він твердий? Гав! Ти хто, де Василь?

Пес сів на задні лапи і роздивлявся з цікавістю Василя. Папуга спрямував свої два великих ока і почав з цікавістю роздивлятися свій дзьоб. Крутив головою, намагаючись його весь роздивитись. Потім крилами помацав свій ніс, потім подивився на своїх друзів і як закричить:

—  Ааа! Ще і ніс вкрали, а почепили оце. Це що таке - дупло? Песику, друже подивись, може там вже хтось цвірінькає?

Мітла намагався не лізти в бесіду, бо вважав це марною справою. Пес почав оглядати Василя. З цікавістю він зазирав з - під низу, дивився згори, потім з обох боків.

— А може я захворів якоюсь свинячою болізню і починаю перетворюватись на якогось тхора чи слона.

– Песик з радістю сказав Василеві.

Мітла подивився на своїх друзів і почав розмірковувати, що з ними трапилось чи вони завжди були такими, чи він просто був раніше задоволений життям і не помічав цих маленьких нюансів.

— Так все. Я пішов шукати речі Ліди.

— А ми! Гав! Ти, що залишиш нас на одинці з цією хворобою? Що нам робити? Як врятуватись від цієї напасті. Може весь ліс вже інфіковано! – Пес мав занепокоєний вигляд.

 — ООО, здається я помираю. Кхе, кхе. Е. – Василь впав на спину і почав видавати дивні звуки.

— Ось бачиш! Все! Все! Всім каюк.

— Каюта? Ми у морі? Тааак капітане, я був хорошим моряком, але мій час вийшов. Віддайте моє тіло «куркам на сміх». Кхе. Кхе.