Історія друга

Жінка рішуче сіла у крісло напроти психолога:

-  Мені здається, що я втрачаю чоловіка, - з її очей виступили сльози, кулаки сильно стиснулись.

- Я поділяю ваше хвилювання, але розкажіть, чому ви так вважаєте.

- Це дуже складно, - на обличчі жінки знов з’явились сльози. – Річ у тім, що зараз ми з моїм чоловіком переживаємо такий складний період. А точніше, він його переживає. Та я побоююсь, що нічим йому допомогти не можу. Він звільнився з роботи, тому що його друг, який є власником компанії не підвищив його. Потім він був безробітний, бо не хотів  йти в інші компанії та працювати  з початку.  В мене ж -  все навпаки. Мене мало того, що підвищили, та ще й зробили креативним директором. Про це я мріяла 5 років. Я почала більше працювати, додалося відповідальності.Мене все влаштовувало, крім депресивного стану мого коханого. Щодня, коли  я приходила з роботи, його очі  були наповнені образою. Він відпустив бороду, яка йому взагалі не пасувала. Я все одно підходила до нього та обіймала, намагалася словами, ласкою підняти його настрій. Я багато разів казала йому, щоб  шукав щось нове, не зупинявся. Він тільки відвертався від мене та вимикав світло. Все, що він міг мені сказати - це:  «Ну, привіт» та «На добраніч, трудоголік». 

- Які почуття та емоції у вас викликали ці слова?

- Мене начебто струмом било.  Мені було боляче, що він не може розділити радість зі мною. Чого йому не вистачало, скажіть, будь ласка? Якщо я й так заробляла достатньо. Можна сказати, що я забезпечувала родину. - Жінка подивилася в очі психологу. - З емоцій це були злість та образа, але….- Потік сліз не дав  говорити. І психолог легенько доторкнулася до плеча жінки. - Як дружина, на мій погляд, я не приділяла йому достатньо уваги. Я повністю була зайнята роботою. Верталась пізно, але ніколи не відмовляла йому, не зважаючи на втому. Але приємну втому. Ви навіть не уявляєте, як мені подобалась ця робота.

-   Ви казали йому про це?

-   Про що саме?

-   Про те, що вам дуже подобалася ваша робота!

-  Мені здається говорити нічого й не треба було.  У моїх очах все було написано, коли я верталась  додому. Я розказувала про все, що відбувалось на роботі, хоча він про це ніколи не запитував. І все ж таки я намагалась йому допомогти.

-  Як саме?

-  Одного разу я прийшла з роботи з однією гарною новиною для нього, розказавши йому, що в нашій компанії  відкрились нові вакансії та це гарна нагода  більше часу проводити разом.

-  Як чоловік відреагував на це?

-  Він швидко підвівся з дивану та пішов у ванну кімнату, а  я -  за ним. Він перед моїм носом грюкнув  дверима, не даючи зайти. Я стукала, але він не відчиняв мені. Я злякалася, що він може щось з собою зробити. Тому продовжувала стукати та кричала, що кохаю його. Він увімкнув душ та через напористі струмені води, я чула його «Ненавиджу». Я знов злякалась. Тільки через десять хвилин я змогла відкрити двері, бо довго гралась із замком.  Він стояв вже одягнений.  Я дала йому ляпаса та крикнула: «Нащо ти мене так лякаєш?». Він же начебто насміхався наді мною.  Він спеціально, я в цьому впевнена,  спостерігав, як я граюся з дверима, бо хотів перевірити мене.

- Перевірити вас?

- Так. Наскільки він мені потрібен. Хоч він і  розуміє, що я не люблю ці ігри. І він тоді так подивися на мене -  я вже думала, що треба буде кудись тікати - але він просто вийшов з ванни та пішов на кухню. Дістав з холодильника пляшку пива, відкрив її. Зробив ковток. Тоді я вихопила в нього пляшку та  випадково впустила на його ногу.  Пляшка була скляна. Вона розбилась, склянка уразила його вену.  Я викликала швидку…

- Не треба себе звинувачувати. Ви ж не спеціально впустили пляшку на ногу.

- Ні, не можу, бо це ще не все. Його залишили в лікарні, бо крім цього  в нього виникли проблеми зі здоров’ям, про які я не знала. Мені стало соромно  за всю мою радість, яку я несла з роботи додому, не помітивши, як він хворіє. Вже тяжко хворіє. -  жінка не могла стримувати сльози та перейшла на схлип.  - Після того, як мій коханий потрапив в лікарню, мені зателефонував його друг. І тоді я дізналася, що мій дорогесенький чоловік не тільки відмовився від вищої посади, а залишив роботу, тому що, — кожну паузу заповнювали сльози, —  був вже хворий.

- Чим хворий?

- Рак. В нього рак. Ми з його другом  відвідуємо чоловіка. Я також пішла з роботи. Я тепер постійно з ним, але не можу пробачити собі всю цю неуважність до нього. Як він за цей період схуднув… Постійно відчував втому, коли йому так потрібна була я.  А знаючи його, можна було здогадатися, що він ніколи, не скаже про свої проблеми, бо він такий стриманий. Завжди правий, але завжди погоджується зі мною, бо любить мене. А я його і поготів. Тому що чекаю дитину від нього.Термін 3 місяці  - рівно стільки, скільки він хворіє. І я думаю, що потрібно сказати йому, що він все ж таки зробив мене щасливою…