Історія перша

Жінка вбігла в кабінет психолога перед чоловіком:

- Допоможіть, будь ласка. Він не може зізнатись, що багато п’є. Коля заходь! 

 Психолог не встигла привітатись.

-Я побігла, бо в мене манікюр. – двері зачинились, залишивши за нею запах ніжного  парфуму в повітрі.

- Ось так, і завжди вона.тікає.

- Якби дружина залишилась, які почуття у вас виникли б?

- Що вона зі мною!

- Точніше можна, будь ласка.

- Почуття підтримки та турботи. – він зітхнув.

- Мені здалося, що ви хотіли сказати, що вам цього не вистачає останнім часом?

- Так. В неї є коханець.

- Ви так вважаєте лише тому, що вона піклується про себе?

- Занадто піклується. Вона не була такою раніше.

- Розкажіть, якою вона була?

- Раніше в нас не було всього того, що ми маємо зараз: ні своєї машини, ні квартири, ні світських вечірок, які мені набридли. Ми були бідними. Всі художники розпочинають свій творчий шлях з нічого. І цей шлях супроводжувався її підтримкою…

- А батьки?

- Вони пишались би нами, але на жаль їх давно немає.

- Вибачте!

- Ми з дитбудинку, змалку постійно були разом. З однолітками в нас були погані стосунки. Вони щось трощили, ламали, бились між собою, а ми весь час малювали. Точніше малював я, а Оля надихала мене. І тоді я захопився  не лише творчістю, але й нею.

-Скажіть, чи траплялися  у вас з  ними  конфліктні ситуації?

- Одного разу,  коли я виходив з кімнати, залишивши Олю, яка не могла відірватись від мого малюнку з міцною і люблячою родиною. Я подивився на її посмішку. Вона дала зрозуміти, що сім’я - це те, до чого необхідно прагнути. Повернувшись, я не зміг відчинити двері своєї кімнати. Я не бачив, як ці варвари тримали Олю, один з них вихопив  малюнок та розірвав його. Але чуючи її крик від якого в мене защеміло всередині,  я швидко  зламав двері.  Коли я влетів у кімнату, Олю били вже  на холодній підлозі…

- А ви?

- Потім побив їх я. Всіх. – Після невеличкої паузи Коля продовжив: – Ви, навіть, не уявляєте, як я хочу наваляти її коханцю.

- Це щось змінить?

- Кохання до неї – ні. – він піднявся з дивану і почав ходити по кабінету. – Прикро, коли зраджують свої. Невже з грошима людина змінює не лише статус, але й переступає через свої моральні принципи? Все що в мене є – це дружина. А їй лише мене не достатньо…

- Що? – несподівано Оля вбігла в кабінет психолога, тільки вже дала ляпасу чоловікову.

- Ти все слухала?

- Так! – Наступний ляпас був сильнішим за перший. – Знаєш, чого мені  не вистачає? Дитини! Знаєш, куди я бігаю?  В лікарню. – З її очей з’явились сльози. – Я не можу завагітніти. 

Коля міцними обіймами прикував жінку до грудей. І на деякий час психолог залишила їх наодинці.