8. Як Горько та його дідусь заблукали в лісі, та як їм вдалося знайти шлях додому

Квітень добігав кінця, сади біліли піною цвітіння вишень та абрикосів. Острівці травички у асфальтових дворах були всипані жовтим ластовинням кульбабок. Але Горька не тішила весняна краса. Чим дужче буяла природа, тим більше хлопчик жалкував, що не може потрапити до Чарлісся. До того ж, саме з власної провини. Горько картав себе за своє боягузтво, але виправити нічого не вдавалося.

Помітивши, що онук, якого раніше важко було побачити вдома на вихідні, сумує та проводить більше часу один у своїй кімнаті, дідусь Горислав здивувався. Та коли він спитав у Горька в чому річ, той не зважився розповісти дідові, що втратив дорогу до того чарівного краю, у який старші Макітренки, здається, не дуже й вірили. Дідусь спитав, чи не посварився Горько бува з друзями? Чи не захворів? Чи може одиницю отримав і запис в щоденнику, та боїться сказати?

Але хлопчик не сказав навіть звичного: "Та нічого я не боюся!" — а лише мовчки похитав головою.

Щоб якось розрадити смуток онука, дідусь запропонував піти у суботу погуляти в ліс. Горько погодився, але надмірної радості знов не виявив. Дідусь сподівався, що ця таємниця розкриється під час прогулянки.

Саме так і вийшло, але зовсім не таким чином, як могли уявити собі дідусь та онук.

*****

З дому Горько та дідусь Горислав вийшли рано вранці. Мама Горька зібрала їм на прогулянку великий пакунок з бутербродами та домашніми пиріжками із яблуками та з вишневим варенням.

Вдягнутий в дрібне мереживо молоденького листя, ліс був повний променів сонця. Горько та його дідусь вийшли на головну стежку, яка вела вздовж всієї "зони культурного відпочинку". Якщо йти цією стежиною, тоді абсолютно неможливо заблукати. Тому Горько біг попереду, перестрибував через низенькі лісові лавки, балансував на гойдалці, бігав поміж лісових скульптур: добрих гномів, горбатих відьом та інших героїв казок, вирізаних з дерева.

Час від часу Горько підходив до якогось старого дерева та намагався знову та знову достукатись до воріт, які раніше багато разів приводили його в Чарлісся. Але всі спроби залишалися марними.

Вдаючи, наче йому дуже весело, Горько невтомно лазив на драбини та крутився на турніках, встановлених на спортивних майданчиках посеред лісу, біля місць, які було спеціально облаштовано для вогнищ та відпочинку на природі.

Його дідусь зовсім не хвилювався, що Горько біжить попереду, часом зникаючи на якусь коротку мить між деревами. Заблукати було неможливо, якщо, звісно, не сходити з головної стежки. А Горько обіцяв не сходити.

Так проминула половина теплого вихідного дню. У лісі відпочивало сьогодні багато людей, сім’ями або галасливими молодими компаніями. Загалом всі вони відпочивали "культурно" дерев не ламали і багаття там, де не можна, не палили. Лише птахи, перелякані гучною немелодійною музикою, розліталися навсібіч. Горобці інколи змагалися із магнітофонами, намагаючись своїм цвірінчанням перекричати модні хіти. Але інші птахи та дрібні тваринки з "культурної зони" зникали, коли туди приходили люди.

Горькові та його дідусеві вдалося все ж таки знайти вільну галявинку із кількома невисокими пеньками, замість столів та лавок. Попоїли бутерброди, запили компотом з термосу, та взявши по солодкому пиріжку, вирушили далі.

Дід та онук не мали мети своєї прогулянки, їм просто подобалося мандрувати лісом все далі та далі. Вони знали, що кінець-кінцем вийдуть знов до людського житла, а точніше до розташованого в лісі будинку відпочинку. Або до наукового містечка, яке оточило обсерваторію, розташовану на узліссі з іншого боку лісового масиву. Горько був у тій обсерваторії лише раз чи два та мало що пам’ятав, бо тоді був ще дуже маленький. Йому було років зо три, не більше. Тепер він знав, що у науковому містечку навколо обсерваторії живуть астрономи. Це такі вчені, що спостерігають за зірками на небі. А також слідкують за рухом далеких планет і галактик. Горько знав, що його не пустять подивитися у великий телескоп, але йому подобалося про це мріяти дорогою, йдучи через ліс.

Але, оскільки сьогодні був вихідний день, ніяких вчених поблизу круглих башт із тоненькими драбинками зверху на куполах Горько не побачив. Походивши навколо сплячого містечка з баштами посеред низеньких корпусів, схожими на кілька чудернацьких вуликів, мандрівники пройшли вздовж паркану будинку відпочинку, що стояв просто в лісі. Поряд з ним було кілька маленьких магазинів та кафе.

Горько із дідусем пообідали в кафе, погуляли над гарним озером біля майже порожнього зараз будинку відпочинку, та збиралися повертатися додому.

Повертатися тією ж широкою стежкою через весь ліс, повний галасливих компаній хлопчику видалося нудним. Горько умовив дідуся, йти іншим шляхом, боковими вузенькими стежками. Заблукати також там було неможливо, бо стежина майже не звертала убік. Хлопчик та його дідусь йшли все прямо та прямо, над ними співали птахи, та стрибали білочки. Повз людей через стежку зосереджено протупотів їжачок. Не помічаючи хлопчика та дідуся колючий мандрівник шурхнув під один з кущів та зник з очей. Але трава ще довго хиталася та чувся шурхіт, відмічаючи його шлях.

Може саме тоді все й змінилося навкруги… але ані Горько, ані його дідусь поки що цього не помітили. Вони продовжували свій шлях крізь ліс, гадаючи, що нікуди не звертали зі стежки. Але спливали хвилини, а потім і години, а ліс все не закінчувався. Більш того, він ставав усе густішим та темнішим.