7. Як Горько Макітренко загубив дорогу в Чарлісся

Зима не може продовжуватися вічно, тож її влада поволі скінчилася. Не лише у Чарліссі за велінням чарівного годинника, а й у звичайному світі, де жив Горько, настала весна та зацвіли сади.

Одного теплого березневого дня у 3-В класі, де вчився Горько Макітренко та його друзі, як звичайно у середу останнім уроком було природознавство.

Але сьогодні то був не звичайний урок. Проходив він не у класі, а під відкритим небом. Вчителька вирішила з огляду на гарну теплу погоду провести для 3-В екскурсію до найближчої лісопосадки, яка межувала із шкільним садком.

У садку квітували біло-рожеві абрикоси та черешні. Більш пізні вишні та яблуні лише заздрісно дивилися на заквітчаних сусідів. Учні старших класів проводили сьогодні прибирання шкільної території, тому теж були на природі. Їм доручили збирати всіляке сміття та сухе торішнє листя, та спалювати ці купи подалі від вікон шкільних класів. Отже, сталося так, що учні 3-В, після закінчення екскурсії, яка за розкладом була їх останнім на сьогодні уроком, теж долучилися до прибирання території.

Хтось справді старанно допомагав збирати сміття, а дехто просто бігав навипередки попід деревами, вкритими квітами.

"Немов ті лісові яблуні та груші-дички", — подумки посміхнувся Горько, згадавши, які перегони диких дерев він спостерігав у Чарліссі.

Зібравши граблями велику купу палого листя, Горько почав переносити його до багаття, за яким слідкували старшокласники.

Зненацька він наче почув тихий зойк, а потім тріск гілок і подумав, що хтось з дівчаток намагався влізти на дерево, та не втримався і впав. Горько озирнувся. І що ж він побачив?!

Дівчата з його класу, відмінниця Юля та інші, ламали квітучі гілки абрикосів та черешень і намагалися сплести з них собі корони, або просто збирали букети.

— Що ви таке робите? — обурився Горько, підбігши до веселих дівчаток.

Староста класу Маринка підтримала його, та нагадала, як щойно на уроці Ірина Валентинівна розповідала, чому не можна зривати багато лісових квітів, особливо ті, що їх занесено до Червоної Книги.

— Але ж дерева нашого шкільного садку туди не занесені! — відповідали дівчатка.

— Квітів на них дуже багато, нічого не станеться, якщо зірвати кілька гілок.

— А ми поставимо їх вдома у воду, може ми хочемо провести дослідження, чи відпустять вони коріння, чи ні?

— Та облиште, чого це ви такі суворі, уроки ж скінчилися, нас ніхто вже не бачить!

— На дереві далеко не з кожної квітки виростає солодкий плід, половина з них все одно зів’яне та осиплеться від першого ж пориву вітру чи подиху нічного холоду! Тож ми не робимо нічого поганого, їх багато!

Горько та Маринка намагалися пояснити, що гілки з дерев ламати ніяк не годиться, чи на уроці, чи то після уроків. Різниці нема! Якщо не з кожної квітки виросте плід, значить, тим паче не можна зменшувати так варварськи кількість тих квіток. А якщо вам справді хочеться виростити дерево вдома, чи поставити квітучу гілку у вазу, щоб вдома теж милуватися приходом весни, то зірвали б одну, а не цілий оберемок! Вони ж тепер пропадуть, ви ж іще в лісі купу рясту нарвали, а він вже зів’яв майже весь!

Так знущатися з весняної краси не просто негарно, це й справді велика дурість! Ці слова дуже вагомо промовив Вовчик Чепило, і на додачу красномовно похитав перед носом у однокласниць своїм важким кулаком.

Похваливши його за розумні слова, Маринка все ж не втрималася та сказала, що погрожувати силою не-пе-да-го-гі-чно.

Дівчатка засоромилися та зрозуміли, що діяли геть нерозсудливо. Вони обіцяли більше ніколи такого не робити, та поставити всі зірвані гілки та квіти у вази з водою. А якщо гілки і справді відпустять коріння, то висадити їх десь попід парканом у тихому куточку шкільного садку та доглядати всім класом.

Радий, що друзі підтримали його, рятуючи красу дерев, Горько знову повернувся до роботи. Він відійшов досить далеко, до старшокласників, та старанно допомагав їм спалювати всіляке сміття. Горько думав про те, що в Чарліссі він ніколи не бачив жодного кинутого на землю папірця, жодного недопалку або обгортки від цукерки чи жуйки. Чарліське царство виглядало первинно диким та чистим. Людська недбалість до природи не досягала жодної з тих галявин, дерев та квітів.

А як пильнувала царівна Соломка свій маленький королівський садочок біля палацу! Там росли лише чарівні дерева, і одне з них виросло з тої золотої персикової кісточки, яку посадив сам Горько ще наприкінці минулого року.

Тепер чарівне персикове дерево виросло більш як півметра заввишки. Деревце шелестіло тоненькими гілочками, а влітку вкривалося золотим листям. Зараз воно, напевне, стоїть, прикрашене рожевими кучерями дрібного, але розкішного цвіту. Поглянути б на нього! Як давно вже не було в Горька нагоди навідатися до Чарлісся, все уроки, ігри з друзями, допомога вдома та інше. А коли закінчилася третя, сама відповідальна та найдовша навчальна чверть, канікули промайнули якось так швидко, що він і не встиг жодного раду викроїти день на подорож до чарівного лісу. Щоправда, у звичайному весняному лісі він бував. Ось приміром сьогодні, разом з усім класом. Але це було хоча й дуже весело та цікаво, але ж не те що в Чарліссі…