5. Казка про те, як Горько Макітренко та його друзі Новий рік зустрічали

Лише за тиждень до свята Нового року до міста прийшла справжня зима. Сніг випав та більш не танув; кожна гілочка була вкрита хрусткою білою скоринкою, наче дерева цілком були зроблені з білого-білого цукру. У школі одна за одною, зграєю котилися контрольні роботи, бо скоро кінець чверті, та мали початися канікули.

У дворі дому, де жив Горько залили справжню льодову гірку. Після уроків усі дітлахи каталися з неї на пластикових та картонних щитах. Хто лежачи на тому щиті, хто сидячі, і лише найсміливіші — могли з’їхати стоячи, немов серфінгісти, які грали з високою крижаною хвилею.

Горько багато часу проводив за уроками, готуючись до контрольних. Треба було писати твори з літератури, та розв’язувати гору рівнянь з математики. А це вже не кажучи про читання, та історію, які Горькові давалися легко, бо в нього була гарна пам’ять і він майже не перечитував вдома, запам’ятовуючи всі теми у класі.

У царівни Соломки вдома теж готувалися до зустрічі Нового року контрольними в лісовій школі. Соломка вчилася сама, до неї у палац приходили вчителі з усього лісу. А у лісовій школі вчилися малі птахи та звірята. У них була зовсім не така навчальна програма, як у людей, тому Соломка, хоча сама ще навчалася, також проводила уроки в лісовій школі у молодших класах.

Щоб відчути наближення новорічних свят, у Чарліссі поки що перестали переводити годинник пір року. Зазвичай лісовий цар, або його дочка могли "увімкнути" будь яку пору, весну чи літо за власним бажанням. Але тепер там кожен день гостювала чарівниця-зима, так само як у звичайному світі.

Одного дня, коли до початку канікул лишалося всього кілька днів, Горько та Соломка ненадовго зустрілися під старезним дубом у звичайному лісі, на "боці" Горька. Хлопчик спитав у своєї подружки, лісової царівни, чи може вона вийти з ним у звичайний ліс, і Соломка сказала: "Дуже легко!"

Вони удвох вийшли на ту галявину, де сходилися три стежки, і звідки Горько вперше потрапив до країни Чарлісся.

— Соломко, значить, ти можеш ходити у звичайний світ? — здивувався Горько. — Ти теж могла б колись зайти до мене у гості...

— Батько не дозволяє мені залишати межі лісу, — відповіла царівна. — А там, де я — він уже не "звичайний". До країни Чарлісся належить геть весь ліс у світі. Він умовно розділений географічними кордонами, там правлять інші царі й королі — наші далекі родичі. Моєму батькові належить лише два лісових королівства: Дубове Чарлісся та Калиновий край. А вже у Поліській Пущі править мій дядько, татусів брат, цар Зубровик.

— А! Це та прадавня пуща, де живуть зубри? — здогадався Горько. — Ми про неї у школі вчили!

— Та сама, — підтвердила Соломка. — Ти на канікули кудись поїдеш, чи будеш вдома?

— Може, поїду до бабусі у село, — відповів Горько. — А ти?

— Мабуть, ні. Справ багато. Треба годувати оленів, птахів та зайців, бо йдуть сильні морози, а звірятам важко знаходити собі їжу під товстим шаром снігу. Ще треба перевірити, чи всі ведмеді заснули, чи не вештається який волоцюга лісом. Бо є такі: в дитинстві мами не слухали, вчасно спати не вкладалися, ось тепер взимку засинати так і не навчилися! А ще треба умовити дядька пугача літати за поживою на поле. Бо лісові мишенята на нього вже вдруге за цю зиму скаржаться. А на полі, де дачне містечко поряд, багато з’явилося мишей-злодюжок, що псують людські припаси, треба їх добре провчити. Тітонька сова вже занадто стара стала, щоб одна з ними впоратися. А пугач, — уяви собі! — каже, що йому і в лісі здобичі вистачає, на поле, мовляв, літати далеко! Ледащо! Він одного разу у лісову школу прямо посеред уроку вдерся, мало одразу двох моїх мишиних відмінників не поцупив! — Соломка була обурена такою нечемністю.

Горько вже знав, що пугачеві дозволено інколи пролітати над відкритим класом лісової школи для звіряток, та жартома погрожувати, що тих, в кого дуже багато двійок, він може з’їсти за невивчені уроки. Але жарти, жартами, та треба ж таки совість мати!

— А як ти збираєшся Новий рік зустрічати? — спитала Соломка.

— Ну... як завжди, з ялинкою... У нас, правда, штучна ялинка, але вона зелена та велика, майже не відрізнити від справжньої. Років п’ять тому, її татко нам всім подарував. Мабуть, прийдуть хрещений, та хрещена з Іринкою, і... мама наготує чогось смачного. Будемо їсти, потім пісень співати, потім телевізор дивитися. А опівночі на вулицю вибіжимо у сніжки грати минулорічним снігом! Думаю, там багато хто з нашого двору збереться. А наступного дня, мабуть, будемо будувати снігову фортецю із хлопцями та з гірки кататися.

— Як цікаво! — захопилася Соломка. — А ми теж, мабуть, як завжди, поїдемо на оленях до великої ялинки перед Льодяним палацом, потім будемо подарунки під кущами шукати, потім співати та хороводи навкруги ялинки водити, а потім підемо у палац, поїмо щось смачненьке. Опівночі, можливо, запалимо чарівне вогнище на галявині, ще трохи побігаємо, теж пограємося в сніжки... Так! Можливо буде новорічний салют.

— У нас теж буде салют, — відгукнувся Горько.

Якийсь час вони із Соломкою мовчки дивилися один на одного, потім обом сяйнула та ж сама думка:

— Чому б нам не зустріти Новий рік усім разом?!