4. Як класна кімната лише за одну перерву перетворилася на чарівні джунглі

Одного звичайного дня (здається це було у четвер і зранку знов ішов дрібний зовсім не зимовий дощик), сталося таке, про що довго згадували всі шкільні товариші Горька Макітренка. А от вчителька математики — класний керівник 3-В про це ніколи не згадувала, бо так і не дізналася, яке диво сталося в її класі під час великої перерви.

А сталося на перерві ось що...

*****

В цей день Горько Макітренко був черговим у своєму класі. Як завжди він слідкував, щоб перед наступним уроком з дошки було все стерто, щоб на перервах учні не товклися у класі, щоб не билися, не смітили, а ще повідомляв зранку вчительці, хто сьогодні відсутній.

Аж ось настала Велика Перерва. Час було провітрювати клас та мити підлогу. Разом із своїм приятелем Сашком Вороненком, Горько швиденько вигнали всіх у шкільний коридор. Тоді, поки Сашко стирав з дошки, Горько із задоволенням прочинив вікна. Чергові удвох швидко поприбирали в класі, але перерва ще не скінчилася. Бо вона ж була Великою.

В класі стало досить прохолодно. Зимове повітря колихало жовто-смугасті завіси та гуляло у порожньому класі. Трохи подумавши, чергові вирішили й собі піти в коридор до своїх однокласників. Побігати, перехопити якогось коржика, або просто порозмовляти про все на світі.

Виходячи, Горько витяг зі свого портфеля бутерброда з сиром, який поклала йому мама, наказуючи з’їсти на великій перерві. Мабуть тоді він і зачепив маленьку круглу коробочку з чарівним пилом, яку подарувала йому царівна Соломка. Білого пилку, який може розтягувати час, та виявляти сутність речей там залишилося вже трошки, на самому дні. Але... Горькові краще було б обережніше поводитися з тою коробочкою!

Хлопці-чергові радісно вибігли у коридор, та зачинили за собою двері до класної кімнати. До дзвоника на наступний урок залишалося ще майже десять хвилин. Тож треба було поквапитися, якщо хочеш і побігати, і трохи відпочити.

Діти як завжди гасали коридорами, вивільняючи рух, який був скутий під час уроку. Вони без упину розмовляли, надолужуючи сорок п’ять хвилин мовчання та лише стриманих відповідей на питання вчительки. Їхня мрія про свободу виривалася назовні під час великої перерви. І так було кожен день, тобто поки що нічого незвичайного не сталося.

А тим часом у класі...

Сашко Вороненко на прізвисько "Ворона", як черговий першим влетів до класу за хвилину до дзвоника. Та, широко роззявивши рота, так і закляк на порозі. Горько поспішив за ним, та з розгону налетів на товариша, який зупинився у дверях.

— Щ-що це? Що ц-ц-це? — забувши про те, що він вже дорослий вихований хлопчик, Сашко показував пальцем.

І було на що показати!

Замість шкільного чисто прибраного класу, підготовленого до наступного уроку, перед хлопчиками височіли дикі, дуже химерні джунглі.

— А-а-а-а… ой! Оце так, — лише й зміг вимовити Горько. Він хотів швиденько зачинити двері, щоб ніхто більше не бачив, на що перетворився їх клас, але було вже запізно.

Юрба учнів 3-В скупчилася у дверях. Сашко Ворона не міг стати міцною греблею, щоб стримати цю бурхливу ріку.

Хлопці та дівчата посипалися крізь двері до класу, мов стиглі груші. Вони спотикалися один об одного та штовхалися. Ті, хто встигав роздивитися свій рідний до кожної щілинки знайомий клас, застигали так само, як і Сашко. Згодом всі перелякано скупчилися біля дверей.

Горько бачив за останній місяць багато всіляких див, тож отямився першим.

— Зачиняйте двері! — крикнув він. — Якщо зараз прийде Ірина Валентинівна, нам кінець!

Несподіваним чином це подіяло на всіх. Учні уявили, що скаже їхня класна керівниця на те, що сталося з її класною кімнатою, і швиденько причинили двері. Потів всі несміливо зробили кілька кроків уперед, роззираючись довкола.

Кімнатою гуляв вітер, коливаючи листя на деревах. Так, замість шкільних парт рядами, наче в міському парку, постали високі сосни та смереки. На їхніх стовбурах де-не-де можна було побачити художні написи різнокольоровими ручками або маркерами, та карикатури, видряпані ледачими учнями.

Усе начиння, яке учні залишили в партах: лінійки, пенали, підручники, яблука — тепер росли на деревах, наче новорічні прикраси. На дерев’яних лінійках повиростали тонесенькі гілки та листя, пластмасові перетворилися на якихось химерних різнокольорових ящірок, що бігали стовбурами колишніх парт вниз-вгору, та час від часу, від голосного зойкання дівчаток, ховалися у пеналах. Самі пенали перетворилися на яскраві шпаківні, хатки та гніздечка, розташовані на деревах. Багато підручників теж попроростали та перекинулися на дерева й кущі. Їхнє листя часом ще зберігало розфарбування обкладинки. Так біля самого вікна ріс розлогий чагарник на кожному з листків якого було дрібно надруковано: "Підручник з математики. 3 клас".

Купки зошитів теж піднялися стрункими гнучкими деревцями попід соснами парт. Відрізнити колишні зошити було нескладно: більшість з них зберегло розлінування у клітинку чи у лінійку на своєму широкому листі, яке інколи прикрашали охайні рядки жучків та мурашок у формі літер та червоні п’ятірки, а інколи плями, павутиння каракулів та жирні трійки чи навіть двійки.