3. Як заздрісний перевертень зламав королівський чарівний годинник

Ставши лицарем, Горько тепер часто приходив до Чарлісся, пограти у різні лісові ігри з царівною. Лише вивчить уроки, та й гульк — вже нема його. Ніби зайшов за найближче дерево, та й зник. Добре що час у Чарліссі та у нашому світі йде неоднаково, бо інакше Горислава постійно шукали б друзі та батьки.

Але у Чарліссі могло пройти кілька годин, а вдома мине лише хвилин п’ять чи десять... чи може двадцять... не більше тридцяти у всякому разі.

Горько ніколи не міг вирахувати цього точно, тому на перервах між уроками не ризикував гуляти у Чарліссі. Він боявся, що не встигне повернутися вчасно, до дзвоника на наступний урок.

Всі ці жарти із часом були можливими тому, що у лісового царя, батька царівни Соломки, був один дуже чарівний годинник.

Горько дізнався по цей годинник у свій другий прихід до Чарлісся.

Коли із завмираючим серцем Горько тричі постукав по стовбуру старого каштана у затишному куточку свого двору, він заплющив очі. А коли розплющив, побачив обриси чарівних дверцят, що проступили крізь кору. На цей раз ворота до Чарлісся були високими, але дуже вузькими. Вони розсунулися, мов двері у метро. З силою видихнувши повітря, Горько прослизнув туди, відчуваючи себе пласкою картинкою, наче в мультику.

Він миттю опинився на знайомій галявині. Він вже знав, що це місце у Чарліссі називається Дубовим палацом.

Його одразу ж обійняв жар літнього сонця. Горько швиденько стягнув шапку та запхав у кишеню куртки. А на ходу скинув і теплу зимову куртку.

Соломка сиділа під деревом біля палацу та читала книжку з яскравими кольоровими малюнками. Побачивши гостя, миттю схопилася на ноги та побігла йому назустріч.

— Привіт, лицарю, ти дуже давно не приходив!

— Я ж був тут лише позавчора, — зчудувався Горько. — А у вас вже літо?

— Та ні… тобто, так, сьогодні в нас літо. Мені було сумно і я увімкнула трохи сонечка, — загадково відповіла Соломка.

— Як "увімкнула"? Натиснула на кнопку пульту?

— Майже. Ходімо, побачиш.

Взявшись за руки, хлопчик та дівчинка підійшли до великої гарної садової клумби, прикрашеної складним візерунком з маргариток, холодку, кульбабок та чорнобривців. З одного краю, як помітив Горько росла соковита лісова суниця.

Клумба була зовсім круглою, трохи опукла, немов панцир величезної черепахи. Велика, більше метра у діаметрі. Всередині стирчав якийсь гострий трикутний камінець, немов акулячий плавець. Навкруги нього було розташоване менше коло, рівне, всипане теплим білим пилом, де не росло жодної травички.

— Вгадаєш, що це? — запитала Соломка.

Горько задумливо вдивлявся у клумбу з плавцем посередині. Десь він бачив трохи схоже коло. Воно було викладено камінцями та мушлями... Це було у пансіонаті на морі, де дуже яскраво світило сонце…

— Це сонячний годинник? — здогадався Горько.

Соломка заплескала у долоні.

— Правильно! Вгадав! Це татків чарівний годинник пір року. Навкруги його стрілки насипано чарівний пилок, який змінює вигляд речей, виявляючи їхню сутність. Ці чотири сектори засаджені квітами різних пір року: весняними, осінніми, зимовими сухоцвітами, та суницями, що дозрівають влітку. Куди вкаже стрілка, — Соломка показала на трикутний плавець, — туди й піде сонце.

— Хіба не навпаки? — із сумнівом перепитав Горько. — Я думав, у сонячному годиннику стрілка ходить за сонцем?

— У звичайному, так, але у чарівному все навпаки. Тож ми можемо встановлювати таку пору року, яку забажаємо.

— Тож ти миттєво можеш створити тут осінь або весну?

— Можу.

— А покажи, будь ласка, — попрохав Горько. — Тільки недовго, мені літо більше подобається.

— Будь ласка, — згодилася Соломка.

Дівчинка підійшла до трикутної стрілки, сміливо висмикнула її з землі, та переставила так, що вістря тепер вказувало не на суничну галявинку, а на межу між жовтогарячими чорнобривцями та блакитним холодком.

Миттєво на Дубовий палац та на всю галявину набігла тінь він сизо-чорної хмари. Дерева, ще хвильку тому зелені, виявилися вдягненими в брунатні та пурпурові розідрані шати пізньої осені. Лісом прокотився холодний вітер, галявиною прострибали кілька зайців, деякі з них вже встигли повністю змінити літню шубку на біле зимове вбрання. Наступаючи зайцям на п’яти, на галявину почав сіяти дощ із мокрим снігом, який після кількох поривів лютого морозяного вітру перетворився на чистий пухкий сніжок.

В золотавих косах царівни Соломки заблищали сніжинки. Її літнє легке картате платтячко перетворилося на довгий брунатно-червоний плащик із каптуром, розшитий китицями горобини.

— Вдягни куртку, бо ще застудишся, — порадила вона Горькові.

— Краще вимкни цей буревій! — прокричав він крізь сніг та вітер.

Царівна швидко збігла на середину великої клумби та пересунула стрілку чарівного годинника знову на літо.