1. Як Горько Макітренко отримав Золоту кісточку та дізнався її таємницю

Ця не зовсім звичайна історія сталася у самому звичайному місті, що стояло на березі широкої річки. Колись місто з усіх боків оточували ліси. Але зараз, коли люди все більше будують широких доріг, височенних будинків та гіпер-супер-мега-торгових центрів у чистому полі за містом, лісів значно поменшало. Тепер біля великого міста залишилося лише два острівця прадавнього лісу: один — на північному, а другий — на південному краю міста.

Дев’ятирічний хлопчик Горько Макітренко жив із своїми мамою, татом та дідусем у звичайному висотному будинку в одному з південних районів міста. З балкона Горькової кімнати було видно темний густий ліс. Зовсім близько, тільки перетнути широку дорогу, де мов різнокольорові працьовиті жуки постійно кудись поспішали машини. Мабуть через те, що цих машин було так багато, батьки не дозволяли Горькові самому переходити це шосе та повсякчас, коли йому заманеться, гуляти у лісі.

Сім’я Макітренків жила на дев’ятому поверсі у трикімнатній квартирі. Як будь-який звичайний дев’ятирічний хлопчик Горько ходив до школи. Хоча вчився він загалом непогано, але якби не друзі у класі, то Горько сказав би, що школу він любить не дуже. Принаймні, любить її не кожен день. Після школи хлопець ганяв з друзями м’яча у дворі, і це заняття любив набагато більше. А неділями Горько ходив гуляти з батьками або з дідусем. І суботи, неділі та свята він любив найбільше, як зовсім звичайний хлопчик.

Але одного дня трапилось із Горьком Макітренком щось вкрай незвичайне. Точніше, це трапилося вночі…

Було саме свято: День святого Миколая, коли хрещені батько та мати завжди дарували Горькові подарунки — тож, це був один з його улюблених днів.

Мама спекла смачне печиво з горіхами, дідусь дозволив Горькові покачатись у своєму старому кріслі-гойдалці, по телевізору показали цікаве кіно про піратів, а ввечері прийшли гості та ще й з подарунками. Одне слово — казковий день!

Гай-гай… Горько не знав, що казка поки ще й не починалася.

Хлопчик трішечки засмутився, коли дізнався, що хрещена сьогодні не змогла прийти до них. Вона залишилася вдома з малою Іринкою. Мала чогось пхикала, кашляла та капризувала без міри: чи не захворіла? Але хрещений батько Микола обіцяв передати Горькові її подарунок. І, звісно, виконав обіцянку: окрім свого пакунка з кольоровою книжкою урочисто дав хлопцю іще один. Всередині було щось кругле.

Це виявився великий соковитий персик. Такий великий, що Горько такого раніше не бачив. Червонощокий, з оксамитовою шкіркою, вкритою сріблястим пухом. А всередині — солодка жовта смакота і рожева зморшкувата кісточка.

Чи то фільм про піратів дав Горькові таку думку, чи кісточка справді була дуже цікава, але він ретельно її роздивився, наче якесь диво. І хлопцю здалося, що візерунки на персиковій кісточці схожі на таємний шифр з карти старовинних скарбів. А ще й хрещений, передаючи подарунок, додав таємничості.

— Ось, Горисю, твоя добра фея казала, щоб ти, коли з’їси персика, кісточки не викидав, а поклав на ніч собі під подушку. Тоді, мовляв, тобі сон чарівний насниться! — Так сказав хрещений батько та голосно засміявся.

Тато і мама Горька теж всміхнулися.

Але, роздивившись таємничу, вкриту вищербленими візерунками кісточку, сам хрещеник не став сміятися з казки, а зробив саме так, як просила "його добра фея" — так інколи, з натяком на Попелюшку, називали дорослі Горькову хрещену мати Марію.

Коли прийшов час Горькові лягати спати, він чемно побажав дорослим доброї ночі, та вийшов із кімнати.

— Горисю, що з тобою? — весело спитала його мати. — А де ж "Мамусю, ще п’ять хвилиночок!" та "Я зовсім не хочу спати, я вже дорослий!" Що з тобою сталося, синку? Ти й справді з’їв щось чарівне і тепер завжди будеш таким слухняним?

— Ні, думаю, що не завжди, — дуже серйозно відповів Горько. — Більшісь чар діють все ж таки тимчасово...

— О, тоді не втрачай моменту, йди спати, поки тобі хочеться слухатись нас. Добраніч! — побажали йому батько, дідусь та хрещений.

Горько швидко почистив зуби та розстелив постіль. А коли зручно вмостився у теплому ліжку, він поклав під подушку велику персикову кісточку і лишень заплющив очі, як одразу ж заснув.

А тоді почалася вже справжня казка…

*****

Горькові наснилося, наче завтра — неділя, і він з дідусем піде гуляти до лісу.

Вже почалася зима і справжній ліс був засипаний снігом, але уві сні він стояв у темно-зелених шатах, і галявини були вкриті густою травою. В руках у хлопця та дідуся були кошики для грибів.

Горько і його дідусь вийшли на маленьку галявину, де сходилися три стежки. На краю галявини ріс старий-старезний дуб, покручений усіма вітрами та опалений блискавкою ще замолоду. Він був схожий на якесь чудернацьке створіння: наче й людської подоби кремезний чолов’яга, що розставивши руки не пускає мандрівників у хащу. А наче й не людина: бо рук було не дві, а три, а ніг зовсім нема — коріння схоже на щупальця восьминога перепліталося так, наче дуб хотів вирвати його з землі та піти собі деінде з цієї галявини. Бородате "обличчя" дубового велетня прикрашали сірі нарости грибів-трутовиків. Тому ніс, брови, губи та вуха цього "красеня" виглядали дуже виразно.