Прості відкриття

Жінка роздратовано дивиться на нового відвідувача. –Кл`име, чого приводиш до хати хтозна кого? Не даєте спокою

–І вам Добридень, тітко Ціє. Як ся маєте? Він уперше в цій місцевості, шукав вас

Жінку не влаштовувала присутність говіркого створіння, що порушив споконвічну тишу Лісу. Климко вибачився й попрощався, намагаючись встигнути ще за сьогодні виконати доручення Старшої. А нова руда проблема для пані Ції на радощах не замовкає.

–Годі! Теревениш безперестанку. Май совість, перервав щебетання птахів та співи цвіркунів!

Він на мить замислився: –Не знаю навіть, чи маю вибачатися, та мені соромно, що увірвався без запрошення. Справа термінова. Не допоможете?

Жінка роздратовано потерла перенісся,намагаючись звикнути до тривалої розмови з незваним гостем.

–Бачу, навіть лісові доріжки не заплутали шлях до мене. Отже, мали зустрітися. То чого хочеш у такій глухоті? Ні світла, ні зв'язку, ні Інтернетів. Невже збирався натхнення черпати від Матінки Лісової?

–Ви ж  фахівчиня з фотографій? Прийшов за порадами, як розвинути професійно власне портфоліо.  Бо світлина для мене – подорож в уповільнено часі. Вам самій це відомо,  як нікому! Коли світ завмирає на одну мить в об’єктиві камери і назавжди залишається незмінним спогадом та незамінним натхненням! Який я вдячний долі, що ми зустрілися!! Ви дозвольте попросити вибачення, однак я не піду просто за дулю з маком.

–А за булочку з маком? – жевріє надія в чарівниці Ції

–Ні, як би спокусливо це не звучало

–Ох, гаразд, проходь. Не скажу, що можеш почувати себе, як удома. Тому просто почекай хвилин п'ять

–Які ви люб'язні, пані, - з ноткою сарказму прошепотів Рудик, проте його слова не залишилися без уваги.

–Мені здалося, чи ти блазнюєш, Рудько?

–Я – Горицвіт. І ні! Ви що? Як мені тільки духу вистачить вам дорікати? – усміхаючись, сказав хлопець.

–Ось тут дійсно ім’я і характер дитині визначило. Як горе!

І тут його усмішку враз упала з лиця, зосередившись ненадовго на жінці. Та й продовжив без докорів сумління: –Як думаєте, хто розкрив ваше місце знаходження?

–Молода панночка років 27? – швидко відповіла фотографиня.

–Ви знайомі? Сказала передати привіт,  –все ще здивовано говорив неочікуваний гість.

–От уже мала пройдисвітка. Дочка завжди робить так, як їй заманеться. Давши йому декілька фото, парубок вирячився на фотокартку, поступово переміщаючи погляд на жінку.

–І що це? – питає Горецвіт, тримаючи в руках фото квітів.

–Скарби природи. Данина Лісу. Те, що зникає і те, чого мало хто цінує. Природа – джерело нових ідей. Вона підкаже тобі, покаже унікальне й надихне. Це втілення невимовних почуттів: болю і радості, смертей і життя. На картці ти зберігаєш відображення дійсної краси, а не штучних картинок, що плигають сторінками соц мереж, постійно оновлюючи свою популярність. Вони є ідеальними: без жодних тріщин, бруду, травинок чи комах. Якщо квітка, то ідеальна форма, ідеальний фон, бездоганне все. Куди, не глянь, а ця дотошна блискучість з усіх усюд. А на справжніх картинках, де відображена матінка Земля, є щось... реальне. І таке рідкісне в наш час – відчуття чогось справжнього, а не штучного.  Я не допоможу тобі нічим. Ти і сам уже знайшов те, що шукав.  Твої подорожі дали і незабутні враження, і нові світлини для успішної  кар’єри.

–Одна ваша фраза варта була цілих двох тижнів ігор зі смертю. Я справді знайшов і усвідомив стільки...

–Іди й твори. І забудь дорогу до мене! Хіба що колегині передай частіше до рідної домівки вертатися. Передай, якщо не явиться до весни, то такої прочуханки дам!!

–Оотже, можна до вас буде ще одненький раз прийти?

–Коли прийде добра година. Душа підкаже. Це якщо до лісу. А особисто до мене  Я кажу, ЗАБУДЬ!!

–Обов’язково зайду! До скорої зустрічі!!...