Передкінцева зупинка на маршруті

Тим часом рудий, попри всі скиглення, прибуває до останньої надії здійснення мрій – Пенькові володіння –  місце об'єднання найбільш ворожих народів. Поодинокі деревинні гори приховують громадні поклади ювелірних металів, а високовартісні камені виблискують де-не-де на нерівній поверхні.

–Пане! - викрикнув услід перехожому Горицвіт, – підкажіть, де головних знайти!

Чорнобровий чоловік, на вигляд років 25, гостро зиркнув на невисокого юнака. Знявши шахтарське каску, він струсив з брунатного волосся зайвий бруд та підійшов ближче.

–Я не панський, хлопче. Бачу, не тутешній. Іди за мною. Заодно й історію повідаю.

–Ви такі люб’язні, дякую!

–Пр`ошу. Ти скажи, чи знайшов підйом на гори?

–Авжеж, я ж не дурний, щоб їх не помітити на рівному місці

Новий знайомий гучно розреготався.

–Я сказав щось смішне?

–Ха-ха, ні. Просто згадав про одну  дівку, яка не знайшла. До речі, ти на неї схожий. Такі ж руді пасма і шукаєш щось, незрозуміло що

Юнак косо глянув на незнайомця, як той продовжив своє.

–Так,  історія. За найсоковитіші ділянки самоцвітів вхопилися велетні дракони й мізинчики гноми. Ніхто не йшов на компроміс, жадібність затулила очі, а розум мутнів дедалі сильніше. У цьому місці відчиняються нові ворота з пекла, які не в змозі стримати тиск з боку диявольских створінь. Прагнучи занапастити душі живих, першими жертвами мали бути падкі на багатства. Прорив демонських дір став початком для вимушеного примирення. На благо обох народів прийняли рішення битися пліч-о-пліч проти загарбників.

–Як атмосферно ви переказали

–Та де там. Просто з книги матеріал недавно перечитував, то й поділився знанням. А ось і гномка. От вона – Пані – керівниця системою примирення між гномами й драконами, управителька гномськими кордонами пенькоподібних гір.

–Вітаю, –сказав любитель історії, міцно тиснучи ліву руку головній, –до вас цей малий прийшов з терміновою справою.

На знак знайомства головна гномка тисне руку і вже встигає оцінити поглядом статуру хлопця, помітивши в ньому нового вправного й дужого працівника.

–Рада знайомству.  Чим зобов’язана?

–Пробачте, що відволікаю. Я в пошуках Клименка, який має знати про фотографиню

–Він зліва від тебе, хлопчику.

Кароока ледь стримує сміх.

–Чому мені не сказали, що ви і є Клименко?

–Так ти й не питав. Ходімо вже до пані Ції.

Через хвилини прогулянок покладами рідких металів, вони спускаються до відкритої лісової місцини, де за високими деревами можна вгледіти стару похилу садибу. Їх зустрічає рожеволоса пані середніх років, на голові якої ледь видніється сивина.

–Вітаю, пані! – весело та втомлено промовив той...