Підготовка до святкування

Роздивившись нечіткі фігури посеред берега, той збагнув: –Мирон! В яблучко! Дзвениславка сказала, що в нього єдиного ідеальне хвилясте волосся, так. Незадоволений вереск Мирона змушував не тільки хлопчину залишитися на відстані, доки гнів спаде. Тому доводиться слухати відривки  діалогу

–...Де глечики, Вербо? Чи встигла їх розфарбувати? – насуплено, мов чорні дощові хмари, гримить Водяник

–Та де там, Мирк`о, я ще берег із дівчатами не прикрасила!....

–Гайда, Вербо, Гайда! До заходу сонця...

Залишки розмови розчинилися у веселих бесідах морських дів.

–Ех, не чути, - мовив про себе Горицвіт, тому загорлав: –Зачекайте, пане Водянику! Хлопець підбіг до організатора свята.

–Зви просто Мироном, прохання – не горлопань так, бо накличеш небажаних. Коротше, не вистачає зайвих кінцівок, то якщо гукав роботу – вітаю! Налови рибини до вечора. Не гоже гостей голодними лишати

–Мої послуги рибалки не з дешевих. Та мені не про це кортіло з вами поговорити. Волошколюбива Мавка вказала дорогу....

–Зажди! – обернувся чоловік і свариться: –Чого повсідалися? – звернувся до дівиць, що влаштували гучні посиденьки. –Нумо до роботи, ледащо! Коли всі розбіглися, повернувся до розмови з Рудим: –То про що ти?

–Я кажу, що шлях до фотографині шукаю, - як заговорив, так і одразу загуділи працівниці, що засперечалися через запрошених.

–Га? Не чую! Кажи гучніше!

І як тільки бідненький хлопчина вкотре намагається привернути увагу Водяника, так той звертається до інших: –Точно! Веербонько! Попередь Блуда, щоб та прийшла до нас з Марою 

–Та мені розірватися? Ні ніг, ні рук не вистачає! Хоч би раз пожалів

–З якого дива? Ти – моя заступниця! То ж будь ласкава, виконай всю брудну роботу за мене

"Нагадує мого роботодавця. Один в один" - спало на думку юнаку. – Словом, второпав. Отже, тут не допоможуть.

Знесилено його ноги поволокли до найвіддаленіших частин озера. Та зі зневірою знову перетинатися не хотілося, тому  хлопець, присівши віддаля, біля сухого клену, вигадував наступні плани дій. Навколо затишна тиша наспівує лагідні мелодії природи. Далеченько залишився неприємний гамір. Вітер колише руді пасма волосся, занурюючи у відчуття меланхолійного щастя. Руки самі тягнуться до землі, аби поринути в густе опале листя. Він зашипів, натрапивши на щось гостре. Як дістав з-під трави, так бачить блискучу річ, таку знайому зі спогадів-порад Славки.

–І що це приховало Неня-Земелька? Градієнт холодних зелених й синіх кольорів захоплює. Здається, я знайшов ту, яка підкаже, - додумав! Як бачить хлоп`ака щось знайоме за спогадами, так і рвонув туди. Біжить якомога дужче, волаючи: –Морськая діво! Добряче перелякавши юнку, наштовхнувся на камінчик біля берега озерця й упав у воду. Хвилини ніяково проходять.

–Що ж ти несеся, як навіжене. Через біг і блідноликим став. Дивись в обидва боки, аби з мертвим не переплутали

Той робить повільні вдохи, щоб нормалізувати дихання, потроху повертаючи здатність говорити. Він піднімається й спирається на зігнуті коліна.

– Одну... секундочку. Ні... п’ять секундочок. Трохи оговтавшись, через хвилин 10 згадує причину бездумного мчання, охає й одразу бадьорішає...