Ой Горе з тобою, Цвіте, для Нявоньки милої

–Я не ГіркоЦвіт! – вкотре наголосив чорнобровий. Надув щоки, як хом’як, демонструючи невдоволення.

–Однаково, гарбузеня зіпсоване. Що Гірко, що Горе у Цвіті – те саме.

Невдоволення змінилось на здивування.

Хлопець, на хвилину змовчав, не знаючи, чи обурюватися, чи гиготати від такого порівняння. Підняв праву брову, німо питаючи. Мавка від роздратування цикає й закочує очі, пояснюючи:

–Повір, це не найгірше прізвисько, яким тебе можуть наділити тут

–Ох, - все ж згоджуся з вами та іменем ГіркоЦвіт, - продовжуючи: – Чому ж така неприязнь до незнайомця? Я зла не бажав і зумисне коїти нічого не хотів. Але якщо не підкажете дім фотографки - змушений буду покликати Чугайстра. Подейкували, ви з ненавистю в серці до нього

–Щось доволі схоже патякала колись моя знайома. Не пригадую імені, та зовнішньо однаково гидкі. Тільки от очі в тебе від сухих гнилих віток, а в неї – їдкої скошеної трави. Відповім так само як і їй. Моя великодушність передумала. Зішкребу твою шкіру, роздеру м’ясо на поталу вовкам, а кістки заховаю так далеко, що й Доленька не знайде

–Ой ґречно дякую за таку милість! Хоч кістки мої збережете. Бо Єремія вирішила мене не шкодувати й стерти не тільки з лиця, але й і з пам’яті Земельки

–Як заспіваю, як зачарую, заплутаю стежки краще за Блуда, щоб точно не розгледів дорогу до дому, - озлоба молодиці переконувала одуматися.

–Хаха, -  нервовий смішок видало хлоп’я, кажучи про себе: «Ой Цвітане, добазікаєшся». Зробивши крок назад, обережно продовжив: –Охолоньте, красуне. Я аж переляком вкрився від ваших погроз

–Мавка Зеленоока навчила мене тонкощам порубання людської плоті. Начувайся, хлопе, - зловісно посміхнувшись, промовила лісова русалка.

–Якби тільки знали, скількох таких залякувань я наслухався тут. Повірте, не маю часу сваритися з душею прадавнього Лісу. Підкажіть, котра з тих стежок вірною мені буде – і моя персона зникне з-перед ваших очей

Глибоко вдихнувши, аби заспокоїтися,  Мавка потерла перенісся і все ж погодилась: –За он тим пагорбом царство Золотокосих Пелюсток. Оминеш - і стрінеш озеро під владою Морських і, - Мавка, скорчивши незадоволену гримасу, процідила крізь зуби: Во-дя-ни-ка.

–А чому ви не підкажете прямо? Аби я не бігав усіма небезпечними шляхами, щоб дати вам привід для сміху?

–Хмпф, бо я не знаю, - коротко відказує русалка

–Як це? А-але ж Магдалена вказала йти для початку до вас

–Невтямки мені її витребеньки. Можливо, на потіху мені, бо гадала, з’їм тебе. Або вирішила зробити подарунок на переддень свята Купайла у вигляді головної страви для нас

–Я вам не смаколик на святкове застілля!

–Жартую. Магдося зналась на дурних веселощах. Я лиш вкажу напрям до її найкращої подруги, якій відомо більше про ту особу, яку шукаєш. Усе, забирайся!

–Зрозумів. Не дурний. Дурний би не зрозумів. Дякую, ото-о ж, до зустрічі!

–Яке «до зустрічі»? Не повертайся. Іди в непам’ять!

–З такими побажаннями обов’язково ще навідаюся в гості! Пройшовши з десяток кроків,  той ойкнув,  повернувся і додав: –І щодо імені, не вигадуйте. Ви її точно пам’ятаєте. Дзвінка Славка, до речі, привіт вам передавала

Діставшись потрібної водойми, парубок поринув у вир метушні й галасу. –Усі такі заклопотані. І де ж того Водяника шукати? Просканувавши всіх своїм пильним оком, почав згадувати: –Дзвіночку, І як же мені допоможе фраза «Виглядає божественно»? Вони всі тут як напів боги – ідеальної зовнішності! А раптом це просто Мавка вже перекусила мною і я потрапив до раю?...