Минуле Мавки й Чортеняти

–Що ж, кінець, - і замахнулась довгими пазурами, як юнак різко зупиняє  словами «Згадав!! Єремія!».

Міліметри залишилася між її руками і його солодкою шиєю. –Звідки довідався? - прогриміла Блуд.

–Дзвениславка с-сказала, щоб я не казав, що це вона передала, - з переляку, навіть не задумавшись, видав найкращу подругу. А Блуд змушена змиритися з поразкою й відпустити, кажучи наостанок: –Дратуєш. Уже другий за це століття, кому вижити вдалось від рук Потойбіччя.

Блукаючи тими ж дорогами вже без супроводу Плутаниці, він спересердя заговорив: –Це ж треба було, наскочити на Блуда. Аргх! І де шукати трьох любителів мандрівок?! Їхній гумор би зараз не завадив!

–Шкода, що з гумором я не зараджу. Тут брат Чортонька б звеселив. Він ще той Пересмішник, як і славна Дзвінка.

–Чортисько? Ха-ха, я безмежно щасливий перетнутися з тобою! – заверещав на емоціях кароокий, доповнивши: –Як ви врятувалися?

–Без чарувань Мелатини не обійшлося. Але тебе не знайшла. Бачте, жива кров Плутаницю приваблює більше, тому теж збивала нас з пантелику.

–Зачекай-но, а де інші? Чортоська й Чортонька?

–Якщо коротко, то хоч нас і прозивають чортами, ми ними не є. Брати мої і я, як ближники Темрявни, живемо у мляклих кутках тіньових просторів. Примари. Сонцедайні землі нас мало цікавлять.

І радощі за секунду стали тухлим смутком. Голос, що донедавна дзеленькотів, зараз виражеє сум. –Це не причина відмовлятися новим відкриттям Лісу, друже

–Якраз і причина, якщо ці небезпечні мандри нашкодять комусь із нас

–Розумію. Але як же гнітить відсутність поруч дотепних приятелів

–Ех, Горе мені з тобою, Цвіте. Далі вже самостійно долай всю тягу до непередбачених історій. А з нами зустрінься, як оминатимеш невидні дрімучі ліси

–Обов’язково. Широченна подяка за те, що виручили

Вони в повільному темпі пересувалися до потрібного місця все розтягуючи момент прощання. Масивні корені дерев розросталися поверхнею, поєднуючись в одну кореневу систему незламних Лісищ. Чим далі, тим величнішою, розкутішою ставала флора. Пелюстки, що раніше не перевищували розмір долоні, окутують до голови. Дерева тягнуться небес так вперто й стрімко, як жовтороті соняхи денної зірки. Поодинокі квітки досягали розмірів самих людей. Униз долиною кружляли в колі зеленокосі русалки, щебетаючи мавські пісні. Неподалік лишилася найтихіша з них, яка збирала волошки, вплітаючи їх у барвистий вінок. Відчувши присутність чужих, повернула праворуч голову й зосередила увагу на двох постатях, які необачно зашурхотіли листям. Її погляд пильно встромився не на молодика. Чортисько стрепенувся, бігає оченятами кудись, аби лиш не на неї. –О-о, Мавка, хе-хе. Все, я тікать

–Чому? Чортоська її навпаки любить

–Ну бо здружилися вони ще людськими дітлахами. Так, не заговорюй мою сіру душечку. Бувай! І не забувай нас провідувати

–Почекай! – не встиг загорланити, як той уже розчинився у повітрі. –Чортівня якась! Ліс точно хоче, щоб я тут сконав і плентався серед мертвих й ненароджених!

Почувся недалечко солодкий і тихий голос: –Хм, Було б непогано. Лиш подивіться, іще одне Рудисько напсувало плани Єремії. Слідкуй, щоб Магда за відплатою не прилетіла, -  продовжила вона.

А тим часом триває міжусобна боротьба в голові хлопчати, де Здоровий глузд дає мудрі настанови: –Це не правильно. Забудь про таке зухвальство й неповагу до особистого інших. Які не узгоджують Імпульсивна Думка: –Але що я зроблю з моїм внутрішнім пліткарем? Він мені такого не пробачить. Далі до слова запросився сам ГореЦвіт: –Чуєте, пані Нявко, а чому у вас такі колючі стосунки з Чортиськом? Кажуть, видний жених, - а про себе додає: "коли був в живих".

–І де ж дурн`ю сею підчепив, Гіркий Цвіте?...