Зустріч із новими "друзями"

У душі його був неспокій, однак без цих путівників вибратися вцілілим – непосильна задача. Заводячи в глибини лісових морів, перед Рудавим відкрилася простора місцина, де блищало денне сонечко сильніше.

–Ось тут, - прошепотівши один із духів, вказує пальцями до центру галявини. –Відьми, - з легким побоюванням мовив Чортонька і продовжив: Вічно молода Магдалена, врода якої не згасне ніколи, як і дрижаки, викликані одним поглядом на неї.

–Її палкі очі затьмарять навіть багряні небеса в час заходу сонця. Такі ж безтямно чарівні», - заворожено спостерігав хлопець, виглядаючи з-за кущів.

–Не впадай  в оману, друже. Багрянка у змові з Блудом. Чар достатньо, аби заворожити, а Плутанниця уже приводить жертву до божевілля, - попереджає Чортик, додаючи: Та, що справа, ворожка Доля – збирачка пліток, які ми називаємо «місцеві побрехеньки». Не здогадаєшся, чи правда цього разу пролунала з її вуст, чи черговий обман.

–Рана на лиці колись щипала від болю, - співчутливо глянув Руденко на Долю.

–Не сміши. Єдине, що щипати мало їй тоді - це совість, малюче. Погляду цілком достатньо, щоб описати всю цю гнилу натуру, - гнівно пробубонів Чортисько, починаючи розповідь про третю: Ту, що зліва, кличуть Феєю Мелатиною. Найспокійніша з усіх. Кольору небесної синяви її очі й така ж глибока мирна душа.

–Її ще називають "Безокрилою", - доповнює Чортонька.

–Не второпав. У неї ж є крила, - відповідає фотограф.

–Птах на своїх крилах приносить мирні вісті, надію. Вона для нас як світлячок, звільнення від тяжкого минулого. А в самої вже сили волі немає, всі сподівання згасли, а бажання звільнитися від лап тисячорічних лісів все менше й менше, - пояснює Чортосик –Ось із нею краще домовлятися. Кожна любить компліменти.  

–Тому йди, а ми тут зачекаємо, - ось так просто віддає на поталу новенького Чортонька.

–Я й не сумнівався, - злісно сказав юнак, ідучи назустріч смерті, не почувши найголовнішого.

–Стій-но, а той знає, що вони спілкуються виключно віршовано?, - схвильовано шепоче Чортосик. Пролунало коротке «Ой» і обидва замовкли. А тим часом хлопець вже підходив до трьох дів.

 –І що ж поріддя міст забуло в нашому полоні? Чи не знаєш давніх лісових законів? - гостро запитала Магда, а Доля, обурившись, доповнює: –Людаку нема чого вештатися тут. Іди назад, місцевмй бруд.

–Які лихі ви, с`естри м`ої. Підходь поближче, чого там ст`оїш? - з приємною усмішкою промовила Фея.

–Отже, нові проблеми – рими, з якими я не здружився ще з середньої школи. Ну, спробуймо, - подумав хлопець:

Якщо буде ваша ласка розкажіть нам всім будь ласка,

Де знайти царівну кадру, геніальних фото й артів

Найпрекрасніші з всіх див, покажіть нам свою милість

І повідайте ту правду, яка всіх нас так ятрить».

Мовчки Магда споглядала за таким незвичним сумнівним мовленням хлопчини – сумішшю остраху й відваги.  Про щось своє подумавши, куточки тонких рожевих губ піднялися. А ось очі її блиснули чимось ворожим. Навіть Рудик відмітив: «Тепер я запевнився, що очиці її доводять до тремтіння, як і попереджав Чортонька». Злощасна півусмішка рекла задуми чорніші за лісові. Злорадісна темінь її душі вже віршувала замість неї:

«Як уміло ти співаєш, лестощами забавляєш.

Так і бути, розповім, де живе ця відьма див».

Доля не завагалася між безсоромністю й совістю, тож подружку зупиняти не стала. Узявши наростаючий конфлікт під білу магію, Мелатина підійшла до дівчат і обійняла, очищуючи їхній гнів безтурботною усмішкою,і доспівала:

«Йди до лісових русалок. Завертай до м`орських дів

Перестрінься з Водною і тим, що лестити найкраще вмів

Попрямуй до золотавих, гострих, мов скел`я, пеньків

і відшукай Клименків гострих слів».

На радощах у фото-блогера слова у вірші не складалися:

«Щиро дякую, низький уклін. Ще зустрінемось ...Е..у мить»...