Розділ VІІ

День транспортування настав раптово, принісши із собою липку, задушливу спеку, від якої повітря над розпеченим камінням тремтіло, наче прозора завіса. Важкі вантажні платформи, запряжені четвірками кремезних пустельних коней, вже стояли напоготові. Тварини поводилися вкрай неспокійно: вони хрипко іржали, копали копитами сухий ґрунт і постійно намагалися вирватися з упряжі, відчуваючи те, чого ще не могли усвідомити люди — гнітючий статик, що накопичувався в кожному кубічному сантиметрі простору.

Лісса, з обличчям, почорнілим від пилу та втоми, востаннє перевіряла арканомістичні кабелі. Вони змійками вилися по піску, з’єднуючи сітку з масивними генераторами, що видавали низький, вібруючий гул. Помічники метушилися навколо, закріплюючи вантаж і перевіряючи ланцюги. Їхні рухи були смиканими, а в поглядах, які вони кидали на полонянку, читалася суміш жадібної радості та тваринного жаху.

Даррон стояв поруч із головною платформою. Його рука звично лежала на руків’ї зброї, а обличчя, порізане глибокими зморшками, здавалося частиною навколишніх руїн. Кейра трималася осторонь, за межею тіні великої кам’яної дуги. Її небесно-блакитні очі не відривалися від Тріксі. Полонянка виглядала згаслою, майже примарною під цим нещадним сонцем, але в глибині її смарагдових зіниць Кейра бачила дивне ворушіння, схоже на пробудження глибинних вод.

— Починайте підйом! — різко скомандувала Лісса, махнувши рукою.

Генератори здригнулися, переходячи на надривне виття. Коні в повозці раптово дико заіржали і здибилися, мало не перекинувши важкий віз. Візники налягати на віжки, вигукуючи прокляття, але тварини, охоплені панікою, намагалися розвернутися назад, відчуваючи смертельну загрозу. Платформа почала повільно, з важким скреготом підійматися, натягуючи сіті до межі.

І саме в цей момент механіка, на яку так покладалися люди, не витримала. Металевий тріск розірвав повітря — один із головних тримальних гаків під навантаженням просто лопнув, і сталева деталь зі свистом пролетіла над головами людей, зарившись у пісок. Платформа перекосилася, кабелі почали іскрити, вивергаючи каскади яскраво-білого вогню. Сітка, що стискала Тріксі, на мить ослабла, створюючи невеликий зазор — крихітне вікно надії.

Кейра відчула, як час навколо неї перетворився на густий мед. Люди навколо кричали, Брен намагався втримати платформу, а коні остаточно збожеволіли від жаху, рвучи ремені шкіряної упряжі. Тріксі, яка досі здавалася неживою, раптом різко витягнула свою тонку, майже прозору руку крізь розширене вічко сітки. Її лапки, довгі та витончені, намацали в гарячому піску той самий глазурований камінець, який Кейра дала їй колись. Вона міцно стиснула його, і в ту ж мить її шкіра почала випромінювати слабке сяйво.

Сталося неймовірне. Стара рушниця, що валялася серед уламків як непотрібний брухт, раптово здригнулася. Вона злетіла в повітря, немов керована невидимим пілотом, і почала стрімко обертатися навколо полонянки. Гвинт повітря, що здійнявся навколо, перетворився на шалений вихор, який з легкістю, ніби папір, розірвав арканічні сіті.

Тріксі випросталася на повний зріст. Її постать більше не була тендітною — вона здавалася стовпом світла посеред хаосу. Вона розтиснула кулак, поглянула на камінець, а потім повільно повернула голову до Кейри.

— Тріксі! — цей голос не був звуком, він пролунав резонансом у самій душі дівчини, чистий, як перший грім. — Мене звати Тріксі!

Смарагдові очі спалахнули сліпучим світлом. Волосся істоти в одну мить перетворилося на справжнє полум'я — воно вилося і тріпотіло, наповнюючи простір жаром. Навколо неї закрутилася електрична буря: спершу це були лише тріскучі іскри, але за частку секунди вони злилися у гігантський сліпучий спалах.

З гучним, шаленим сміхом, що нагадував одночасно гуркіт обвалу та радісний спів, цей спалах на неймовірній швидкості рушив прямо на Кейру.

— Батьку! Допоможи! — Кейра мимоволі зробила крок назад, відчуваючи, як волосся на її голові стає дибки від статики.

Даррон зреагував миттєво. Забувши про власну безпеку, він разом із Бреном кинувся вперед, намагаючись закрити дівчину собою. Даррон виставив перед собою міцні плечі, чекаючи нищівного удару. Але за мить до того, як стихія мала розтерти їх на пил, сліпучий спалах просто розчинився, перетворившись на легкий теплий вітер, що пахнув озоном.

Кейра скрикнула і впала на землю, судомно затиснувши зап’ясток правої руки. Їй здалося, що під шкіру впорснули розплавлене срібло.

— Кейро! — Даррон впав поруч з нею, його руки тремтіли. — Ти ціла? Подивись на мене!

Дівчина важко дихала, її очі були розширені від шоку. Біль почав швидко згасати, залишаючи по собі дивне, пульсуюче тепло. Коли вона нарешті наважилася відвести ліву руку, то побачила на зап’ястку витончений металічний браслет. Він був виконаний у формі мініатюрної, філігранної рушниці, що ідеально облягала її шкіру, наче завжди там була. Щойно Кейра доторкнулася до прохолодного металу, над браслетом виникла маленька голографічна копія Тріксі. Вона була в рази меншою, але її погляд був таким же глибоким.

— Нарешті я знайшла друга і сім’ю, — прошепотіла крихітна фігурка, і в її голосі Кейра почула ту саму самотність, яка щойно знайшла свій прихисток.

Навколо панувала мертва тиша. Мисливці, онімілі від побаченого, стояли серед понівечених механізмів. Коні в повозках нарешті заспокоїлися, лише зрідка пирхаючи. Даррон дивився на доньку, і в його погляді вперше не було суворості чи наказів — лише німе, болісне усвідомлення того, що він тільки що став свідком народження чогось нового.