Розділ ІІІ

Два дні минули після відчайдушних закликів про допомогу, і в гільдії біля таверни тітки Крамп зібралося близько двадцяти душ. Не густо, але вже сила.

П’ять з них – сміливці, що погодилися патрулювати околиці.

Два призивачі з фамільярами вітру – їхні легкокрилі духи могли миттєво передавати повідомлення між загонами.

Три етерники з хитромудрими винаходами: механічними «шершнями»-розвідниками та вибуховими сюрпризами, схованими в кишенях.

Решта – вояки в запасі, ремісники з потужними кулаками та парочка магів, чиї чари ледве гріли і холодили чай.

Серед них – Дарран і Кейра.

Батько, не гаючи миті, підійшов до стійки реєстрації та вписав своє ім’я твердим, рішучим почерком.

— О, ви вже тут! Радий вас бачити, старче! – Бренн засяяв, немов знайшов скарб.

Дарран скривився:

— У тебе ще молоко не висохло на губах, щоб так до мене звертатися, хлопче.

Але хлопчина лише посміхнувся – слова його корифея, здавалося, не зачепили й на каплю.

— Ви з донькою теж вирішили приєднатися? – він кокетливо підморгнув Кейрі. — Мені здавалося, таким ніжним панночкам не місце серед битви.

У відповідь дівчина лише хмикнула – зверхньо, але в очах блиснув холодний вогонь, який вона направила в сторону Бренна закочуючи очі.

— Вона тут не для битви, – різко перервав Дарран. — Їй заборонено виходити в день вилазки. Сьогодні лише для зборів – і то під моїм наглядом!

— Ну Та-а-а-т-о! – Кейра скривилася, і цей вигук звучав наче протест, але без звичної дитячої ноти. — Я вже не маленька!

— Ти сидітимеш вдома! – гримнув батько. — І тітка Люсія стежитиме, щоб ти не вислизнула!

— Ха-ха, ну гаразд, годі вам сваритися, – втрутився Бренн, проводжаючи їх до зали зборів. Між цими двома так і віяло іскрами.

Через п’ять хвилин Бренн вже стояв перед усіма, впевнений і рішучий:

— Як вам відомо, мене звуть Бренн. Я один із дев’яти вояків під командуванням капітана міської варти.

Він обвів залу поглядом, зупиняючись на кожному.

— А тепер дозвольте представити моїх товаришів… Бренн обвів залу рукою, представляючи своїх побратимів:

Гаррін Сутінковий Фоліант – високий, сутулий, з потертими окулярами, що постійно сповзають на кінець носа. Його довгий, поштовханий плащ завжди заваляний книжками – з кишень якого стирчали згорнуті сувої та пергаменти з вицвітлими символами. Пальці в чорнильних плямах, а за вухом – завжди олівець. Волосся, сіре від пилу, збите в неохайний пучок.

  Торві Сонцелісий – м'язистий мужлан, з білявим чубом, який виглядає, наче його підпалило сонце. Очі напівзаплющені, ніби він ось-ось засне. В простому шкіряний жилет поверх сорочки, а його лук – темного дерева, прикрашений витими, ніби коріння, узорами. На поясі – мішечок з камінцями, які він іноді перебирає, як чотки.

Сілра Двосмертна – сухорлява, з гострими рисами обличчя та шрамом, що перетинає ніс із лівого боку. Її чорне волосся зав'язане в тугі коси, щоб не заважало в бою. Одягнена в темну, облягаючу шкіряну одежу, що не видає шелесту. На поясі – два вигнутих кинджали з руків'ями, обмотаними чорною стрічкою. Очі – холодні, сірі, ніби дивляться крізь людину.

Велло Язик Полум'я – рудий, як лисиця, з безліччю веснянок на носі. Завжди посміхається, виставляючи гострі ікла. В яскравий, хоча й потертий, жилет поверх сорочки з закатаними рукавами. На шиї – мотузка з дивними амулетами, що брязкають при кожному русі. Пальці, якого постійно барабанять по чомусь, а очі блищать із жартом, який ось-ось вистромить язика.

 Морро Кам'яний Шепіт – широкоплечий, з обличчям, вирізаним, як із скелі. Його борода – темна, з сивиною, нерівно підстрижена. Очі – глибоко посаджені, кольору мокрого сланцю. Одягнений у грубу, потерту сорочку та важкий шкіряний фартух колишнього шахтаря. Руки в шрамах і мозолях, але рухи – повільні та обдумані.

Фірра Вітряна Тінь – струнка, з довгим, ніжним обличчям, схожим на місячне проміння. Її довге, сріблясте волосся змінює відтінок залежно від освітлення – то сіре, то блакитнувате. Очі – великі, мигдалеподібні, кольору піску в сутінках. Одягнена в легку, повітряну сукню з довгими рукавами, що майорять, як крила. На зап'ястях – браслети з дзвіночками, що не дзвонять.

Дран Громова Глибина – велетень з бородою, заплетеною в кілька кіс. Його руки – як молоти, з витими тату старовинними рунами. Одягнений у шкіряний обладунок із металевими накладками, що брязкотять при ході. Очі – темні, блискучі, як вугілля. На плечі – сокира з лезом, на якому викарбувано слова: "Я – грім, що не спить."

Лісса Блискавична Пастка – крихітка з коротким, золотистим волоссям, зачесаним у безладний хвіст. Очі – великі, зелені, з хитрим блиском. Одягнена в мішкувату куртку з безліччю кишень, з яких стирчать дротики, шестерні та інші дивні дрібниці. Пальці – тонкі, спритні, з коротко обрізаними нігтями. Постійно щось крутить у руках – то замок, то маленький механізм.

І того, у загоні Бренна з дев’яти душ – шість чоловіків включно з ним та три жінки, кожен із своєю неповторною вдачею та хистом.

Бренн, як командир, що тримає в руках нитки тактики, а його товариші – розвідник Велло, що вміє вивести з себе навіть кам’яного ідола, та мовчазний Морро, що чує, як дихає земля. Торві дрімає напівстоячи, але його стріли завжди влучають у ціль, а Дран ламає ворожі ряди, наче буря і Гаррін – єдина людина, якій дозволено казати Бренну, що він неправий, бо його знання стародавніх текстів не раз рятували загін.