Глава 13

Рафінда почала сумніватися у вірності Портоса мушкетерам, коли побачила що він перестав вести радикальну словесну боротьбу з такими як Фотакієв Георгій. Вона подумала: Портос здався тому, що втратив надію на перемогу. І тому коли він повів її в церкву цього сладострасного виродка, вона кинула визов закинувши камінь у вікно. Коли воно розбилося і всі вибігли на вулицю дивитися що відбувається, Рафінда відчула неймовірний духовний восторг від того що не струсила і зробила правильно. Вона не думала про наслідки для себе, а думала про благо всієї Болгарії, яку повинна врятувати від шахраїв які опустошають державну казну. А Портос одразу це геройство негативно оцінив, бо переживав за Дартаньяна і ще й тому що дитина його друга злякалася і заплакала. Коли він її тим пристидив, вона сказала що не нашкодила б дитині і її обурило що він подумав наче вона може зробити таке нехай і ненавмисно. Але згодом, коли він заспокоївся, то одобрив її вчинок і сказав що гордиться нею й навіть описав в блозі цю красочку подію. Звісно, Георгій не заявив на неї, оскільки боїться наслідків за свої злодіяння які випливли б в результаті розслідування даного хуліганства.
Тепер то почнеться справжня війна, не на життя а на смерть. Дартаньян не зупиниться ні перед чим в боротьбі зі злом: вона врятує Болгарію і повернеться в Україну, де збирається гідно жити й померти. Портос потім сказав, що прикидається своїм для них. Та він має план як знищити верхушку злочинної групи. Ах, скільки часу вона помилялася, думаючи що він залишив боротьбу; він виявляється увесь час таїв в собі великий план і це заспокоїло Дартаньян, коли вона зрозуміла що він не зрадив те чому вони присвятили себе з дитинства.