ПРОМІНЧИК ДОПОМАГАЄ ПАВУЧКУ

"Примощуся я під оцим ось листочком і дочекаюсь світанку",- подумав Промінчик, сумно заглядаючи під зелений пухнастий листочок сон-трави.
Та раптом він почув шарудіння, що доносилося з травички неподалік.
Промінчик перелякано застиг, прислухаючись. Йому було страшно самому в незнайомому нічному лісі, але цікавість перемогла. Промінчик обережно зробив крок вперед і серед зелених стебелин  травички побачив маленького Павучка. Малюк незграбно перебирав тоненькими ніжками, які неслухняно чіплялися за сухі прутики деревини, і тихенько схлипував.
Побачивши сяйво, він зупинився. Мить вони з цікавістю дивилися один на одного.

- Ти чого плачеш?- першим заговорив Промінчик.

- Я загубився,- відповів Павучок, витираючи сльозинки зі своїх великих чорних оченяток, - Вже стемніло. Напевно, я не потраплю додому сьогодні.

- Я допоможу тобі знайти дорогу до твоєї домівки,- лагідно усміхнувся  Промінчик,- ти будеш ночувати зі своєю мамою.
Та раптом Павучок так розридався, що і слова не зміг вимовити.
Промінчик лагідно обійняв Павучка і почекав декілька хвилин, щоб той заспокоївся.

- Де моя мама?,- крізь сльози сказав Павучок. - Можливо, я її вже ніколи не побачу...

- Що сталося? Розкажи мені.
Павучок з довірою подивився на Промінчика заплаканими очима. Присів на патичок і сумним голосом почав розказувати.

- Ми з мамою перебиралися через невеличкий струмочок по канатику, який  самі сплели. Та раптом наша павутинка сильно захиталася від рвучкого вітру. Ми побачили біля себе велику пташку. Вона напала на нас. Павутина від удару розірвалася, і ми з мамою впали в струмочок. Вода була холоднюща, а течія дуже швидка. Я ледве врятувався, схопившись за стебелинку. Коли я вибрався на берег, мами ніде не було. Я не знаю, де вона, що з нею...
І Павучок знову розридався... Але, відчувши на плечі теплу руку свого нового друга,  заспокоївся.

- Давай підемо з тобою вниз по течії струмка, може зустрінемо твою маму, - з теплотою в голосі промовив Промінчик.
І вони почали обережно спускатися вниз. Пройшовши приблизно половину шляху почули слабке шарудіння. На мить вони зупинилися. В Павучка серце тривожно закалатало. Що це? Чергова небезпека, чи... ? Ще мить... і в сяйві Промінчика Павучок побачив свою маму.
Від радості, несподіванки і всіх почуттів, які переповнювали його маленьке серденько, Павучок спершу на секунду застиг на місці.

- Синочку, мій найдорожчий,- не тямлячи себе з радості, вигукнула Павучиха.

- Матусю, ріднесенька,- кинувся в обійми до мами Павучок.
І так приємно Промінчикові було дивитися на них, і так тепло стало на душі...
"Це таке щастя - допомагати іншим",- подумав Промінчик.

- Ма, це мій новий друг Промінчик. Це він допоміг мені знайти тебе,- оговтавшись від радості, сказав Павучок.

- Дякую тобі, сонячний Промінчику,- з вдячністю сказала Павучиха.

- Мені було приємно допомагати. Я радий, що ви зустрілися,- відказав Промінчик.
Вони обнялися на прощання з Павучком і Павучихою.

- Ну все, бувай,- сказав Павучок,- дякую тобі, друже, за все.

- До завтра, до ранку! На світанку виходь, зустрінемось. Я постукаю до тебе у віконечко. Вийдеш, пограємось...,- прокричав Промінчик, весело підстрибуючи та піднімаючись вгору до свого нічлігу.

Промінчик зручно вмостився на м'якенькому листочку сон-трави. Фіолетовий дзвіночок-ліхтарик гойдався над ним, ніби заколисуючи... Промінчик вже поринав у солодкий сон... Аж раптом він почув шум, що доносився звідусіль. Промінчик розплющив очі і почав зосереджено прислухатись.
 

*************************************************************

💛
Дякую, що були поруч із Промінчиком у цій пригоді!