Глава 13 Погані передчуття Кузьми

Потяг зник у темряві тунелю. На зміну одному натовпу, почав збиратися наступний. Рудий пішов уздовж платформи в кінець, де було не так людно. — "По суті нічого страшного не сталося, потрібно просто дочекатися наступного поїзда", - подумки заспокоював він себе. Так і вчинив. Вуличне життя потихеньку накладало свій відбиток на Рудого. За кілька днів він став розважливішим і серйознішим, ніж раніше.

— Дивіться, який кіт! - почув Рудий захоплений вигук школяра, рудого, як і він сам. Хлопчик, лише увійшов до вагона, помітив кота і тепер умовляв батьків забрати його додому. Чи то кіт їм сподобався, чи то дитина вміла переконувати, але через кілька хвилин Рудий опинився в міцних руках, що щільно притискали його до вовняного светра. Він спробував вирватися, але не тут було. Все чого вдалося досягти це зміцнити хватку його новоявленого господаря, яким той, напевно, вже себе уявив. Рудий вирішив піти на хитрість. Сенсу вириватися у вагоні не було. Йому ніщо не заважало проїхатися на руках, а потім дати деру, у зручний момент.

Прийнявши таке рішення, Рудий трохи розслабився і радів тому, що хоча б ніхто не тупцює по хвості.

Чоловік, який його тримав, явно вже шкодував, що, не подумавши, схопив важкого котяру на руки. Але відступати було пізно. Рудоволосий синочок намагався намотати на кулак пухнастий хвіст. Страшно уявити, що чекало Рудого в цій родині. На жаль, він розслабився більше, ніж того вимагала розсудливість і не встиг ще нічого зрозуміти, як над головою пролунав до болю знайомий звук. Вжикнула "блискавка". Стало темно і душно.

У голові Рудого несамовито заметушилися думки. Не може бути, щоб так усе скінчилося. Він має бути з Кірою, а не у цих дивних людей.

Потяг зупинився. Потрібно було щось терміново робити. Гарячку його думок остуджувало тільки те, що це була кінцева. Друзі десь поряд. Рудий помітив світло у нижньому кутку сумки. Він щосили роздер невелику дірочку і незабаром зміг уже висунути частину мордочки назовні.

Швидко озирнувся по сторонах, але друзів не було видно. Тим часом той хто його ніс, перестав крокувати. Земля почала віддалятися. Вони піднялися до половини ескалатора, коли Рудий помітив Кузю. Той щодуху біг по платформі, а за ним насилу встигали Машка та Кіра.

Кузьма, не зменшуючи ходу, стрибнув на рюкзак, у якому несли Рудого, і вчепившись кігтями повис на ньому. Чоловік, не розуміючи, що відбувається, заходився трясти плечима, і мотати рюкзаком з боку на бік. На це Кузя й розраховував. Надірвана тканина, під вагою двох вгодованих котів не витримала і з тріском розійшлася по шву.

Відчувши під лапами тверду землю, Рудий, не гаючи ні секунди, кинувся тікати геть. Інші не відставали, і лише переконавшись у тому, що їх ніхто не переслідує зупинилися перевести дух.

Дещо відпочивши, коти почали обговорювати план подальших дій. Баро казав, що потрібно повернути праворуч при виході з метро та йти до базару. Потім пройти через увесь м'ясний ряд на інший бік дороги та біля тютюнового кіоску повернути ліворуч. Далі весь час вниз, доки з'явиться верхівка церкви.

— Їсти хочеться, — промовила Кіра.

— Вдома поїси, недалеко лишилося, — заперечив Кузьма.

— Я б теж щось перекусив, — підтримав подружку Рудий.

— І я, — приєдналася Машка.

Кузьмі не дуже подобалася ця ідея. Він волів би якмога скоріше покинути людяний, але зовсім чужий район. Він не знав чого очікувати. Чи багато тут вуличних зграй котів і наскільки небезпечною може виявитись випадкова зустріч з ними. Але все ж таки він дав друзям себе вмовити.

— Коли будемо проходити, через базар подивимося, може вигадаємо щось. Але чесно кажучи, не хотів би я там затримуватися. Місця чужі, - у голосі Кузьми чулися нотки тривоги.