Глава 12 Сам у метро

Баро в деталях, намагаючись нічого не проґавити, розповів, як дістатися до потрібного місця. Рудий дивувався, як той так добре знає маршрут. Але бажання якнайшвидше порадувати Кіру було сильнішим, чим сумніви.

— Далі сама розберешся?

— Звісно! Там дуже близько. Спасибі тобі велике.

Кіра була така рада, що закружляла на місці. Емоції переповнювали її. Але треба було збиратися в дорогу, яка  мала бути не близькою і не легкою. З четвірки тільки один Кузьма спускався в метро, ​​і одна тільки Машка народилася і виросла на вулиці. Напередодні вона повідомила, що також піде на пошуки. Кузя намагався їй заперечувати, але тільки для годиться.

— Щасливо дістатися, — сказав Баро, виходячи за двері бойлерної.

Він підійшов до Рудого і по-дружньому поплескав його лапою. Той сіпнувся від несподіваного болю. Гостро відточені кігті встромилися йому під шкуру.

— Вибач, я випадково - відсмикнувши лапу, сказав ватажок і відвів погляд убік. - Не склалися в нас щось, ні зустріч, ні прощання. Ну, бувайте, - він різко розвернувся і зник за дверима.

— "Дивний якийсь він таки" — майнуло в голові у Рудого. Боліло ліве плече, але було не до цього. Чуття підказувало, що попереду чекає щось більш неприємне ніж подряпини.

Друзі попрощалися з рештою зграї й вирушили в дорогу. Кузьма впевнено йшов попереду іноді повертаючи за будинки та оминаючи окремо збудовані магазинчики. Нарешті, перетнувши доволі великий парк, коти вийшли на невеликий майданчик біля розвилки доріг. До Рудого долинув гул метро. Він згадав цей звук і згадав колишніх господарів. Додому не хотілося. Гул ставав все гучнішим. Рудий намагався не показувати хвилювання.

— Дивіться уважно за мною, — розпочав інструктаж досвідчений Кузьма, - зараз я проскочу першим, потім ви по черзі. Зустрічаємось біля кас. Всім зрозуміло?

Коти схвально кивнули, але впевненості, що їм все зрозуміло, не було. З усім тим, вони безперешкодно минули страшні вхідні двері, які постійно намагаються збити з ніг якогось неуважного перехожого. Кірі пощастило найбільше. Хлопець із великим рюкзаком за плечима, дбайливо притримав перед нею двері, пропускаючи вперед.

Далі на друзів чекала наступна перешкода у вигляді ескалатора. Турнікет вони пройшли без проблем, далеко від будки чергової, а перед сходами, що тікають з-під ніг, Рудий пригальмував. Він побоювався цих сходів, що рухалися. Особливо після настанов Кузі, який разів зо п'ять повторив, як поводитися на них. Сидіти лише посередині, стежити за хвостом і особливо уважним бути на виході. Коли сходинки почнуть йти під землю – стрибати якнайдалі.

Набравшись сміливості Рудий зробив крок уперед. На подив все пройшло чудово. Майже. Лише жмут рудої шерсті ненажерлива щелепа ескалатора все ж таки відхопила. Але на таку дрібницю кіт уваги вже не звертав.

Звук потяга, що наближається, змусив притиснути вуха навіть деяких пасажирів. Схоже, вони теж спустилися в метро вперше.

— Наш з іншого боку! – закричав Кузьма.

Вдруге зустріч із потягом пройшла легше. Дотримуючись настанов, друзі заскочили в різні двері. Тепер головним завданням було відрахувати три станції та на четвертій вийти. Після кожної зупинки людей у ​​вагоні ставало все більше. Рудий на своєму хвостові кілька разів відчув весь смак громадського транспорту. На щастя, це тривало недовго. На потрібній станції його буквально виштовхали на платформу. Рудий озирнувся в пошуках друзів. Тим пощастило не більше. Кузьма вийшов, кульгаючи на задню лапу, Машка обурено фиркала, і тільки Кіра залишилася задоволена поїздкою, просидівши всю дорогу на колінах у милого малюка.

— За мною, — скомандував Кузьма і швидко переглянувши вивіски з назвами станцій і стрілочками, побіг угору мармуровими сходинками.

Коти бігали один за одним, намагаючись не потрапляти під ноги людям, які постійно кудись бігли.

— Спускаємось і за сходами одразу ліворуч. Приїде потяг, не поспішайте займати місця, бо затопчуть. Виходимо на кінцевій.

Все йшло за планом. Коли прибув потяг з нього щільним потоком, як весняна багнюка, ринула юрба народу. Рудий на мить потрапив у цей вир і втратив орієнтацію у просторі. Він відчайдушно намагався прорватися крізь гущавину людських ніг, час від часу потрапляючи під чийсь чобіт чи черевик. Двері у вагон зачинилися прям перед самісіньким носом Рудого, залишивши його по інший бік від друзів і на самоті на людному пероні.