Глава 9 Зустріч

— Пропоную зайняти он ту двоповерхівку на схилі, — звернувся Баро до всіх.

Рудий глянув на будинок із червоної цегли. Він стояв осторонь від висоток, сиротливо вчепившись в край яру. На перший погляд, будинок був мало схожий на житловий, але білизна за вікнами злегка оживляла похмуру картину, не даючи їй стати зовсім неживою.

— Хіба він порожній?

— Ні, але в ньому дуже непоганий підвал і тепле горище. Всі разом ми вже не житимемо як раніше, але затишний куточок знайдеться кожному.

Рудий з Кузьмою та Машкою зайняли горище ближнього до дороги під'їзду.

Воно було не велике, але світле й затишне. Всередині пахло пилом і сухою сосною. Рудий, за звичкою, насамперед підійшов до вікна. За яром виднівся суші-бар, де він учора відмовився від їжі. Рудий згадав, що востаннє їв ще вдома, проковтнув слину і відвернувся.

— Ходімо, прогуляємось в одне містечко. Настав час перекусити "по-дорослому" - немов прочитавши його думки, запропонував Кузьма.

— І мені щось прихопіть, а я поки порядки тут наведу, — промовила Машка.

Вузькою алеєю, в тіні старих кленів Кузьма з Рудим пішли у бік багатоповерхівок, що виблискували на сонці скляними фасадами. На розпитування Рудого, куди вони йдуть, Кузьма лише хитро посміхався.

— Стій! – закричав він.

Рудий, не помітив червоного сигналу світлофора, перед пішохідним переходом і мало не потрапив під хлібний фургон. Заради справедливості, слід зазначити, що він навіть не знав, про світлофори, як і про багато інших правил вуличного життя.

— Зелений. Пішли, - сказав Кузя і сміливо ступив на білу смужку.

Рудий пішов за ним, раз по раз відстрибуючи від черевиків і туфель пішоходів, що кудись поспішали. Невдовзі Кузьма привів його до непоказної, на перший погляд, крамнички. Через відчинені двері, вони побачили товстуна в білому фартусі з великим ножем у руці. Рудий став, як вкопаний. Він добре пам'ятав, що таке ніж. Якось спробував застрибнути на кухонний стіл, щоб подивитися, як курка крутиться на блюді у мікрохвильовій печі. Витівка не вдалася, а ось підставка з ножами, що впала зі столу, зіпсувала йому тоді не тільки нерви, а й шкуру. Шрамів вже не видно, але страх лишився. Кузя помітив зніяковілість друга.

— Це Ашот, не бійся його. Він добрий і часто частує нас свіжим м'ясом.

Кузьма сміливо ступив усередину крамнички і через хвилину вискочив перед Ашотом, так і намагаючись збити того з ніг. Добродушний грузин пригостив котів обрізками яловичини.

Рудий накинувся на частування, а Кузя із задоволенням спостерігав за ним, розуміючи, що сюрприз вдався.

Прихопивши кілька великих шматочків для Машки, друзі вирушили назад.

— Чому він тебе годує? - спитав Рудий.

— Це сусід мого колишнього господаря. Він давно мріє поселити у себе вдома кота, але його дружина категорично проти. Ось він нас і балує.

Рудий з Кузьмою так захопилися розмовами, що зовсім забули про ароматну яловичину, яку вони несли додому і пильність, яку ніколи не можна втрачати на вулиці.

Пішохідний перехід цього разу вони перейшли без пригод, але ніс до носа зіткнулися з Куцим і двома дворнягами з його зграї.

— Стояти! Сподобалося вчора нашу рибу тріскати? Тепер ваша черга ділитися.

Поодаль, трохи осторонь, стояла та сама біла кішка. Сьогодні її хвіст здався Рудому ще пухнастішим ніж учора. Вдарити в бруд обличчям перед такою красунею він не міг.

— А ти спробуй, відбери, - войовничо промовив Кузя, прикриваючи собою Машкін обід. Рудий присунувся ближче до друга, даючи зрозуміти супротивникам, що теж готовий до бою.

Куций примружив одне око і прискіпливо подивився спочатку на двох великих супротивників перед собою, потім на двох доходяг які боягузливо позадкували за його спину. Сили були цього разу не рівні. Білу кішку він вочевидь не брав в розрахунок.

— Ви мені ще зустрінетесь, — не наважившись напасти, перейшов до погроз Куций.

— Іди куди йшов, — відповів Кузьма.

Рудого ж зараз найбільше цікавила пухнаста красуня. Вона не вписувалася в загальну картину того стада, що її оточувало і не давало Рудому спокою з моменту вчорашньої швидкоплинної зустрічі. Нарешті він наважився і зробив крок в її сторону. Красуня підняла голову і з зацікавленням подивилася на Рудого.

— Що ти робиш у компанії цієї наволочі? - звернувся він до неї, коли решта зграї трохи віддалилася.

— Це довга історія, - сумно відповіла кішка.

— Тож розкажи, навіщо вони тобі? - дивувався Рудий.

— Будь ласка, давай не зараз. Можеш прийти на це місце після заходу сонця?

— Я чекатиму на тебе, — відповів Рудий.

— Ти чого там застряг? - спитав Кузьма. - Не відставай!

Рудий мовчки наздогнав друга, і вони безнапасно дісталися свого горища. В очікуванні заходу сонця він просидів біля вікна, занурившись у думки та спостерігаючи за перехожими, які подекуди проходили алеєю. Рудий згадував великий двоповерховий будинок, де жив раніше. Шикарні умови життя та безпросвітну нудьгу, про яку почав здогадуватися лише зараз. Лише занурившись у вир вуличних пригод, він почав відчувати різницю і розуміти, чого йому не вистачало весь цей час. Він жив у достатку, але на самоті. Коли Рудий виринув зі спогадів, за вікном вже майже стемніло.