Глава 8 Справжній герой!

На свіжому повітрі трохи полегшало. Рудий подивився на будинок. Замість даху стирчали обгорілі крокви, а десь з зсередини вилітали язики полум'я та клуби диму.

— Чому ти повернувся за мною? — трохи пізніше спитав Баро.

— Щоб ти не згорів.

— Але ж ти ризикував життям.

— Я якось не подумав, — спробував прикинутись дурником Рудий.

— До того ж я не дуже гостинно тебе зустрів, — погляд ватажка був холодний, як і раніше, але в голосі вже не чулося зневаги та гордості. Рудий подивився на Баро і подумавши кілька секунд, немов сумніваючись говорити з ним чи ні, сказав:

— Згадав дитинство. Якось мої господарі разом із сусідами зібралися на пікнік. Мене взяли із собою. А сусіди потягли Джека. Цей спанієль весь час не давав мені проходу, коли ми перетиналися.

На березі річки я заліз на велику вербу. Її тоненькі гілочки виявилися не дуже надійною опорою. Я не втримався і впав у зарості очерету. Ніхто не захотів лізти у смердюче болото. Сміялися і "кис-кискали" з берега, а я в ту мить подумки прощався з життям. Витяг мене Джек. Він тоді сказав, що життя є найбільшою цінністю і якщо є можливість його комусь зберегти, то це обов'язково потрібно зробити.

— А ти не такий простак, яким здаєшся на перший погляд, Рудий. - Баро вперше за довгий час усміхнувся, - тепер я твій боржник.

Вентиляційне віконце виходило на заднє подвір'я, і ​​ще ніхто не знав, що їм вдалося врятуватися. Коли погорільці вийшли з-за рогу, то побачили таку картину: коти розсілися біля паркану півколом і тихенько перешіптувалися між собою. Один Кузьма сидів осторонь. Він сумно спостерігав за майже догорілим будинком. До нього підійшла Машка, і хотіла щось сказати, але подивившись на друга, мовчки сіла поряд.

— Він був справжнім,— дивлячись у порожнечу, сказав Кузьма, — нам всім далеко до нього. Зграя жалюгідних боягузів.

Повільно підвівшись, Кузя понуро опустивши голову поборів геть від згорілого будинку. Раптом він зупинився як укопаний. Машка, що тихенько йшла позаду за другом від несподіванки налетіла на нього. Кузя, здавалося, навіть не помітив цього.

— У мене галюцинації, - стурбованим голосом промовив він. - Маш, ти теж це бачиш?

Машка повернула голову й обімліла. З-за рогу будинку на зустріч йшли Рудий і Баро.

— Живі! Живі! - радісно закричав Кузя.

Всі разом повернули голови на його крики.

Реакція котів була неоднозначною. Рудого вони ще майже не знали, щоб щиро радіти з того, що він залишився цілим. А Баро знали надто добре, і більшість, напевно, потайки сподівалися його більше не побачити. Тільки Кузя та Машка по-справжньому були раді поверненню свого нового товариша.

— Ну ти даєш! Справжній герой! - Вигукнула Машка, розглядаючи Рудого. Востаннє він такий виглядав, коли випадково потрапив під феєрверк на новосілля господарів.

Поволі підіймалося сонце, а це означало, що попереду у котів цілий день, щоб знайти собі нове житло. Питання присутності Рудого в зграї більше не підіймалося. Його мовчки визнали повноправним її членом. Але жити в новому колективі йому судилося не довго.