Глава 7 Шлях до порятунку

Рудий швидко знайшов житло Баро. Зверху на серванті лежав брус і горів. Треба було поспішати, з кожною секундою ставало все спекотніше. Рятувала лише мокра шерсть, яка парувала немов гаряча кава на морозі. Рудий спробував відчинити дверцята, але вони не піддавалися. Він, щосили, затарабанив по них лапами, щоб розбудити Баро. Зсередини почулися приглушені звуки, наче миші гризли собі нірку в плінтусі. За мить з-за дверцят почувся гуркіт, який ставав дедалі сильнішим. Рудий здивовано підняв голову вгору і побачив, що дверцята замкнені. Маленька клямка не давала їм відкритися.

Він зібрався й стрибнув на столик серванта. Від їдкого диму паморочилося в голові. Намагаючись упертись в клямку задніми лапами, Рудий втратив рівновагу. Він відчайдушно намагався втриматися, але все ж таки полетів зі столу вниз.

В останній момент він випустив пазурі й вчепився в злощасну клямку. Зайва вага кота, вперше у житті, зіграла добру службу. Клямка піддалася, і в ту ж мить дверцята відчинилися. З серванта вискочив до смерті наляканий ватажок.

- Ти? - здавалося, побачивши Рудого, він здивувався більше, ніж від картини пожежі.

- Біжимо швидше, зараз звалиться дах.

Баро швидко ковзнув поглядом по стелі й вдруге його вмовляти поквапитись вже потреби не було. Коти драпанули до виходу. До дірки в стіні залишалося кілька стрибків, коли величезна балка впала прямо перед ними та перегородила шлях до порятунку. Коти опинилися у вогняній пастці.

У голові Рудого промайнуло разом все його життя. Тільки тепер він зрозумів, як не цінував усе, що мав вдосталь. Якби тільки можна було щось змінити. Рудий дав собі слово, якщо залишиться цілим, буде ставитись до життя зовсім по-іншому.

- Давай за мною! - скомандував Баро, ледь не вскочивши у вогонь.

Рудий мовчки побіг за ним. Ставити питання було ніколи. Вони мчали між палаючими меблями, перестрибуючи вогняні острови на паркеті. Кілька разів іскри боляче пропалювали висохлу шерсть, яка могла спалахнути будь-якої миті.

Коли вони підбігли до каміна, Баро без роздумів пірнув у нішу, де колись зберігали дрова. Зараз вона була порожня, і в кам'яній підлозі виднівся невеликий отвір. В нього і шмигнув худорлявий сіамець.

Рудому ж вдалося це лише наполовину. Голова та передні лапи пролізли, а задня частина застрягла.

- Лишуся живий - сяду на дієту, - подумки дав собі ще одну обіцянку кіт, бовтаючись вниз головою.

Він озирнувся навколо і відразу здогадався, що темне приміщення – підвал. Якось йому довелося в такому пожити. А все через якесь колюче дерево. Дерева для того, щоб по них лазити та гострити пазурі, а не вбирати в якісь кульки, які постійно падають і б'ються. Навіть не пограєш з ними як слід. Та й дерево нестійким виявилося. Першого разу, коли господарі діставали кота з колючої хвої, всі чомусь сміялися, а після третього разу закинули у підвал до кінця Різдвяних свят.

Через два тижні, опинившись на волі, Рудий насамперед застрибнув на своє улюблене підвіконня і подивився на вулицю. Дорогоцінне дерево, через яке йому довелося провести стільки часу без сонячного світла, лежало біля сміттєвого бака.

- Ти чого там застряг? - голос Баро повернув Рудого до реальності.

- В тому й справа. Застряг, - прокректав він у відповідь.

Баро скептично подивився на свого рятівника, але тут же набув серйозного вигляду і сказав:

- Уяви, що ти тільки прокинувся і потягуєшся. Особливо задні лапи тягни. - Зараз спробу… - не встиг вимовити Рудий і полетів до кам'яної підлоги.

Рудий повільно підвівся на лапи й очманіло озирнувся навкруги. Як і в будинку, тут стояло багато старих меблів. Але найголовніше, під стелею в дальньому кутку чорніло невелике віконце для вентиляції.